Зібрались побіля письмового столу
І ніби ті бджоли у рої гудуть.
Давно вони прагнуть між люди, на волю!
Бо ще сподіваються: люди їх ждуть.
Іще сподіваються… нащо їх плодю?
Оцих своїх різних сердечних сиріт?
Нехай вибачають! Не маю ще змоги
Надати житло – сторінок перепліт.
Гуртожиток буде в домах альманахів.
Тай то не для всіх. Як кому пощастить!
Бо змушені, бідні, стояти й чекати,
Коли і до них пташка щастя злетить.
А та теж розбірлива. В бідну оселю
Її не так легко поету ввести,
Тож пурхає там, де купюри веселі,
Де модний прозаїк пером шурхотить.
Робота прозаїка теж не із легких!
Та мода примхлива годує його,
Аби лиш вгадав повороти рулетки,
Де Пані Удача знаходить Свого.
Терпіть, мої кревні! Терпіть, мої любі!
Шуміть навкруг столу, допоки живу.
Нехай не гримлять слави звабної труби,
Та ранок дарує росу на траву.
А в краплях роси сяє світ діамантом,
А в погляді жінки ще ніжність ловлю…
Хай бачуся в творчості ще дилетантом,
Та вас, - моїх діток, - і Музу люблю!
16.07.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799503
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2018
автор: dovgiy