Знову я не я, знов в душі імла,
Знову я стою на краю вікна.
Дивлюся униз - там тверда земля…
Впаду і помру, як суха трава.
Як старий комиш посивію я,
Поки до коріння підійде вода.
Сохну як билинка на очах в усіх,
Тільки на обличчі викликаю сміх.
Всі сміються з мене, наче клоун я,
А із мого ока капає сльоза.
Я не можу більше слухати усіх!
Я візьму і вчиню непростимий гріх!
Скочу я у прірву…Тільки мить і все.
Голос мій спокійний вітер рознесе.
Рознесе над хмари, через океан!
І нехай всі знають, хто життя не мав!
І ніхто не зронить дрібної сльози…
Тільки Доля скаже:"Спи, коханий, спи…"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79948
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.06.2008
автор: Т. Шеремета