Стомила скроні сивина,
Живу у відчаї й проблемах.
Бокал червоного вина,
Знімає втому на раменах.
Як душу взято у полон,
Викручують із неї соки.
Я до вина йду на поклон,
Беру в червоного уроки…
А негаразди, мов круки,
Збираються над головою,
Лише не прожиті роки,
Мене зовуть завжди до бою.
Проте вино, одне вино,
Знімає втому, гріє душу.
Воно для цього і дано,
А я законів не порушу.
Стомився я…Моє життя
Часто сміється наді мною.
Я син землі, його дитя,
Кому в житті я став виною?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799475
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.07.2018
автор: Віталій Назарук