Ліна Костенко ВСЕ В ЭТОМ МИРЕ НУЖНО ПЕРЕЖИТЬ (перевод)

                                                                                 

І  ВСЕ  НА  СВІТІ  ТРЕБА  ПЕРЕЖИТИ

 І  все  на  світі  треба  пережити.
 І  кожен  фініш  —  це,  по  суті,  старт.
 І  наперед  не  треба  ворожити,
 і  за  минулим  плакати  не  варт.  
Тож  веселімось,  людоньки  на  людях.
 Хай  меле  млин  свою  одвічну  дерть
 Застряло  серце,  мов  осколок,  в  грудях.
 Нічого,  все  це  вилікує  смерть.
 Хай  буде  все  небачене  побачено.
 Хай  буде  все  пробачене  пробачено.
 Хай  буде  вік  прожито  як  належить.  
На  жаль,  від  нас  нічого  не  залежить.
 А  треба  жити.  Якось  треба  жити.  
Це  зветься  досвід,  витримка  і  гарт.
 І  наперед  не  треба  ворожити.
 І  за  минулим  плакати  не  варт.
 Отак,  як  є.  А  може  бути  й  гірше.  
І  може  бути  зовсім,  зовсім  зле.
 А  поки  розум  од  біди  не  згірк  ще,  —
 не  будь  рабом  і  смійся,  як  Рабле!  
Тож  веселімось,  людоньки  на  людях.
 Хай  меле  млин  свою  одвічну  дерть  
 Застряло  серце,  мов  осколок,  в  грудях.
 Нічого,  все  це  вилікує  смерть.
 Хай  буде  все  небачене  побачено.
 Хай  буде  все  пробачене  пробачено.
 Єдине,  що  від  нас  залежить,  —
 принаймні  вік  прожити  як  належить.  

ВСЕ  В  ЭТОМ  МИРЕ  НУЖНО  ПЕРЕЖИТЬ

Все  в  этом  мире  нужно  пережить.
И  каждый  финиш  –  старт  есть,  по  всему.
И  наперед  не  стоит  ворожить,
И  плакать  об  ушедшем  ни  к  чему.
К  веселью  на  миру  –  предлог  не  долог.
Пускай  под  жернова  летит  полова,
И  грудь  тревожит  сердце,  как  осколок.  
Пускай,  так  к  жизни  возродимся  снова.
Увидим  все,  что  тенью  запорошено,
Простим  все  то,  что  подлежит  прощению.  
И  будет  прожит  век,  как  нам  положено,
От  нас  не  все  зависит,  без  сомнения.
А  нужно  жить.  Темп  жизни  не  сбавляя.
Закалку,  опыт,  выдержку  иметь,  
О  будущем  напрасно  не  гадая,
И  о  минувшем  зря  не  сожалеть.  
Пусть  будет  так.  А  может  быть  и  хуже.
Жизнь  станет  к  нам  невыносимей,  злей.
Покуда  разум  над  бедой  не  тужит,  -
Не  будь  рабом  и  смейся,  как  Рабле!
Так  будем  веселиться  на  миру  мы.
Пусть  мелет  мельница  полову,  как  всегда.
Сверлит  осколком  сердце,  будит  думы
И  побуждает  продлевать  года.
Увидим  все,  что  ранее  не  видели,
Простим,  что  под  ноги  судьбою  брошено.
Чтоб  только  от  единого  зависели,  -  
Свой  век  прожить  достойно,  как  положено.





адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799467
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.07.2018
автор: Борисовна