Серце прошите як м'яч для американського футболу,
а душа залатана, як старий босовський пакет скотчем.
зір затуманений димом злості людської заводу,
адже «сповідуємо сірість – ініціативу затопчем!»
Ну і що ж ми творимо, що більшість з нас такі –
не жорстокі і не злі, а самі собі незнайомці чужі,
що не бачать нічого навкруги – лиш ноги свої;
які ступають стежками дороги фальшивої...
Що ж заважає відвернутись від брехні і зради –
повернутись до життя і заповітів природи?
Повернутись доки занадто пізно вже не стало,
доки людство життя на смерть остаточно не проміняло...
Рядки вже не в’яжуться, як і людства криві шляхи:
де добро, а де зло вже ніхто не питає – все пусте стало!
Нажива та влада – гра та забава, що знищує життя –
життя Землі, дітей і самого себе то вже нетямуща пустота...
Схаменіться! Подивіться довкола – вже несправжнє життя –
а як же майбуття, якщо вже ледь дихає наша матінка Земля?
Як же дружба, любов і посмішка не маска, а щира твоя?
Все потрібно забути, щоб себе згадати; забувай – порада моя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799419
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.07.2018
автор: VictoR