Не раз він починав своє життя
Із аркуша чистенького, нового,
Минуле викидаючи в сміття,
Ставав не раз на ноги свої кволі.
Не раз оцінку сам собі давав,
І починав нові і плани, й дії,
Але не відбулись в житті дива
І розбивались матері надії.
А він ішов у темряву, в тунель,
Де тільки морок – світло не маячить,
Де цвіллю і болотом тільки тхне
І доля одинока тихо плаче.
І крається-карається душа
Її й його. Де ж вихід з лабіринту,
Котрий обом нічого не лиша,
Як тільки одне одного корити.
А роки – то підкорення вершин,
Яке щодень стає все важче й важче,
І де знайти отой один аршин,
Щоб горе виміряти, долі не зламавши?
Й пливе життя – ланцюг складних подій,
Знайти їх чергу важко в круговерті,
Та неможливо жити без надій
І пережите неможливо стерти!
24.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799211
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.07.2018
автор: Ганна Верес