Село… Кохання...
Горе… Радість…
Плине річка,- вода мутна,
Хвилечка не грає,
Дівчинонька ходить смутна,
У вир поглядає…
Де любились,- ворон кряче,
Стеляться тумани,
Душа квилить, серце плаче,
Ниють свіжі рани…
Їх вже Місяць не зчарує,
Сонце не зігріє,
Бідне серденько гарує,
Душа з горя мліє…
А він ходить...Чорні брови
Інші в собі носить,-
Міські, звабні, гонорові...
Хай!.. А з мене досить!..
Стій... Не смій,- кричить тополя,-
Лиха й так багато...
Та й у Бога - інша доля
Твоїм мамі й тату...
Вийдеш заміж, бо прилине
Суджений від Бога…
Пройде час,- одної днини-
Бусел до порога,
А з ним щастя… Милий вночі
Вміло згоїть рани…
В вічність кануть сни дівочі,
Річка, вир, тумани…
Згинь мара,- відкрила Ніка
Сонні ніжні очі…
Ранок… Літо… Синок пхика,-
Певно їсти хоче…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799191
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2018
автор: Янош Бусел