Я не буду тобою,й собою уже не залишусь.
Ти підеш непомітно,як потяг зі станції йде.
Ми обидва уранці покинем зрадливую тишу.
Я всім щастям,що маю,клянусь-не забуду тебе.
Я не вірю старим ненадійним залізним дорогам.
Їм повірить лиш той,хто своєї дороги не мав.
В кого вистачить сили по рельсам іти до знемоги,
Той не буде один під блищанням небесних заграв.
Знову,як і колись,зникне ніч між чиїмись світами.
Над весняними квітами радісне сонце встає.
Я не знаю,як доля зіграє з моїми роками,
Та в останню хвилину життя моє серце-твоє.
Проклинаючи долю,надією знов себе тішу:
Між дощами і хмарами в безвісит весна не впаде.
Я не буду тобою,й собою уже не залишусь.
Я всім щастям,що маю,клянусь-не забуду тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79889
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.06.2008
автор: Арвен