І ще одне літо минає, уже 33 - тє...
Здається, що тільки - но вчора ходила до школи,
Та час непідвладний людині на нашій планеті,
На кожного з нас вже чекають Господні престоли.
Життя - лиш відрізок, чи просто листочок паперу,
Малюєш по ньому без права щось потім підтерти,
Яку б ти не вибрав для себе художню манеру,
Усе, що зобразиш на ньому - нестимеш до смерті.
За розум, за тіло прекрасне я дюкую, Боже!
За маму і тата, за рідних, за доньку і сина!
Ще скільки часУ в мене є? - Ніхто сказати не зможе,
Бо виміри часу крізь тисячі літ не пізнала людина
А може це ЧАС - то відгадка усім таємницям?
Чи маєш Ти сам, Всемогутній, над ним якусь владу?
Чи він і тебе запроторив у свою в`язницю
Й Ти також не в силі змінити того, що позаду?
Та ні! Знаю, Боже, що Ти -всемогутній!
І час непідвладний людині - бо це Твоя воля!
Минуле зминити не можем, та хоч би майбутнє?
Майбутнє у наших руках - чи це все - таки доля?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798777
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2018
автор: Tania Burgart