Хто знає, — ким, де був Таціт?
Ніхто світського, хай великого, —
не знає.
А хто Павло? Що — аж за небокраєм
Зібрав, стлумачив,
проревів: як я!! —
в Христі течіть...
І сам Петро? —
а ви прийдіть у Небо,
він ключі в руці тримає...
Основа Церкви — це яка
Безкрайність!!.
Так алмаз — цар:
у царстві і допомагає...
Цар — твердість!
ясність!!
блискавка!!
а цей палаточників зачіпає...
Кріпкі палатки, чую, виробляє!
— Він цар! — кричу.
Уваги не звертають.
— Він —дуб! — кажу.
Він бачив всякі види...
«Павло — і дуб?»
Непевні царі — гниди...
То випросили їх
замість поетів і пророків!..
А що ж моє в Бога побачить око?
— Він — лев!!
Тож милосердствує й над польовим,
й над лісовим, та знає міру...
І — над людським! це не властиво
нижчим звірам...
...ці боягузи і щурі — як втрачені,
бо не в Петровім полум’ї і вірі...
Він — цар!! за благородство
тут в нас тільки шкіру
здеруть — і люблять!...
По закону!
По доказах! —
не дав Бог царськість...
Вони — духу царі!! — а скільки їм
іще дасте ударів??
Хоч через дрюка
докладетеся Христа! —
а що іще, де середина вся пуста...
Хто вище де Павла, Івана і Петра?!
пора
сказать:
Гомер, Есхіл, Ісайя, Данте і Шекспір —
найвищі —хто страждав
так за людей? —
над все Павлове, над Апокаліпсис хто
гряде?!
Пора!! —
пора і думати й серце оддать...
Як Син страждав!
12.07.2007,
свято первоверховних апостолів Петра й Павла
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798668
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.07.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович