Так нечутно ступає літо
по розпахченому зелу,
аж доходить душа зеніту,
осягаючи вись нову.
Запирає у грудях віддих,
дозволяючи тільки вдих.
Надовкруг розтеклись флюїди
відчуттів до межі ярких.
І тріпоче, немов метелик,
у тобі сокровенна мить.
Косичисто роздолля стелить
найпрекрасніші килими.
Найсолодші на запах барви,
найпахкіші на смак тони.
Оглядається день лукаво
й тихо дибає за тини.
Понад край, де плакучі верби,
де колише задуму став,
де цілує надвечір небо
серце вибавлене в уста.
Щоб назавтра із першим світлом
знов розхлюпати дивоцвіт,
по якому неквапно літо
йде у світ.
2.07.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798583
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 08.07.2018
автор: Леся Геник