Подаровано людині так багато,
Та не всім скарби побачити дано.
Ще допоки нерозгадана планета,
На якій ми з вами, панство, живемо.
Варто пильно придивитися до неї,
Щоб помітити в природі всі дива.
Поріднитися із рідною землею,
Щоби линули в гармонії літа.
Дивовижно-колоритні пори року
Нас запрошують побачити їх світ.
Зачаровують наш погляд ненароком
Літній дощик, сіра мжичка, білий сніг.
Подивіться на красу пейзажів взимку.
На загорнуті дерева у кришталь.
Як граційно витанцьовують сніжинки,
Краєвиди загорнувши у вуаль.
Теплим подихом весна цілує ранки,
Пробудивши землю чарами зі сну.
Одягнувши віти в ніжні візерунки,
Оп'яняє ароматами бузку.
Виграє улітку барвами веселка
Під рапсодію червневого дощу.
Ароматом полонить нічна фіалка,
Посміхаючись розлогому плющу.
А яка пустунка дивна пані осінь!
У загравах сонця золотом блищить.
То дощем опале листя рясно зросить,
То запросить літо бабине на мить.
– І чому тоді нам так журливо, панство?
На життя ми нарікаємо не раз.
Чудеса не помічаємо завчасно
І краса земна не тішить більше нас.
А життя однак божественно-прекрасне,
Хоч бувають в ньому й темні кольори.
А здебільшого таке, яким ми власне,
Намалюємо для себе лиш самі.
08. 07. 2018 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Картинка з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2018
автор: laura1