Бо інколи ти рятуєш мене десь з дна
Дістаєш так обережно, ніби малечу,
Коли раптом йдеш і лишаюсь одна
Відчуваю твої долоні в себе на плечах
Бо інколи змушуєш усміхнутися всім на зло
Розправити спину й піднятися десь до неба
Кожним словом дихаєш в мене, наче теплом
І тоді все стає незначним – більше й не треба
Бо інколи від твоєї любові починаю собі цвісти
Навіть взимку, коли за вікном заметілі
Я не знаю, коли перейшли ми на «ти»,
Але це залишило приємний спогад на тілі.
Бо інколи віриш у мене трохи більше, ніж я сама
І тоді виростають позаду невидимі крила
У моменти, коли намагаюсь сердитися – все дарма,
Бо ти кажеш «кохаю тебе до нестями, мила!».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798490
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2018
автор: Ivanka B.