Незбагненну логіку мого серця лише ти змогла розгадати ,
досі пам'ятаю , що , тоді , як чарівниця звільна нашептала :
" Зніми свою похмуру маску , досить усіх навколо від себе штовхати " .
Глянув на тебе після цих слів , мов на дитину , а ти зареготала і щиро й довго промовляла :
" Зніми , зніми...Вона тобі не личить " .
Вслухаючись у правдиві слова , я просто стояв і щосекунди сковував себе ще дужче
і відчував , як душа ще не згнивша від блефу голосно кричить , а ти , як огненна королева , пристрасно відкривала мені найдорожче , що за довгі роки стало для мене нічим ,
щедрість серця і вірну людині завжди прямодушність ,
яку легко згубити , як скарб з яким тебе Бог на матінку - землю послав .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2018
автор: Віра Готь