Лежить скалічена земля
Під небом сірим.
У бандократів із Кремля
Все під прицілом.
Летить не м’яч – важкий снаряд,
Дітей вбиває.
Дерева, школи – все підряд
В ранах, кривавих.
І стогне змучена земля:
«Буде допоки?»
Росія ж, наче та змія,
Украла спокій.
І плаче чорний листопад,
Сльозою росить.
Температурний перепад
Людей морозить.
Живе надією земля
На перемогу.
Наш стяг на сонечку злиняв,
Не жде підмоги,
Бо власні рани тільки нам
Болять сильніше.
Я знаю: скінчиться війна…
Хоча б скоріше!
10.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798086
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 04.07.2018
автор: Ганна Верес