Той дядько з провулку - пияк, баболюб, пліткар…
Та кожного ранку він дивиться спершу в небо,
а потім до квітів схиляється , бо квіткар,
тому жартома себе кличе «квітковий єгер».
Він квіти розводить, мов декоративних риб,
і пестить луску пелюсток, наче шкіру жінки -
тоді від душі відпадають шматки кори.
А вранці він з болем справляє нові обжинки,
несе в оберемках букетів свою печаль,
торгівля красою - то гріх, але й хліба ж треба!..
І квіти жаліють його, коли він печать
лишає , упавши обличчям в квіткове небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798083
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 04.07.2018
автор: Любов Матузок