Холодне сяйво задимілих ліхтарів ,
повільно й в'юнко крадеться у мій дім .
Підходить тихо і злісно , як змія ,
а я сиджу і у моєму серці лише ти - моя мрія .
Солодкий та духмяний запах волосся твого золотистого , як лан ,
повільно вбиває розум і напускає в мої очі лишень туман ,
що криваво , наче шрам нагадує твій ніжний дотик ,
який за ці роки став для мене як наркотик .
Грайливий голосок твій у вухах голосно дзвенить
через , що кожен клаптик мого тіла тихесенько болить
і плаксиво , мов маля благає та кричить :
" Прошу , не треба , більше серце не стерпить! "
Однак ти гордовито глянувши на ці муки ,
далі тянеш до мене свої білі руки
і сапфірово - зеленими очима , немов зорями ,
плаваєш у моїх почуттях , як корабель між тихими морями .
Червоними , наче кров губами , вкриваєш ти мене ,
як мудреців найбільших , щось зовсім незбагненне ,
а хода твоя , неначе містична пелена ,
відображає у собі усі чари жінки як луна .
Рухи твої палкі , мов східної танцівниці ,
зводять мене з розуму швидше ніж напої у пивниці
і я стою закам'янілий , окутаний вічною красою ,
поволі покриваю своє серце неприступною тундрою ,
із пристрасті кохання та віковічної розлуки ,
яка кожного дня продовжує мої нескінченні муки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797943
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2018
автор: Віра Готь