Яка чудова в нас природа,
спостерігаю залюбки,-
кущі, дерева,пташка кожна,
плакун-трава і ластівки...
Такі яскраві диво-фарби,
квітують квіти в квітнику,
весняно-літні диво-барви,
й ніжне зозулине: "Ку! Ку!"
Я не рахую уже роки,
мої найкращі відпливли,
і хоч важкими стали кроки,
я все ж не стишую ходи...
І не спиняюсь на порозі,
ходжу і в сад, і на город...
Мрії мої ще є в дорозі,
я не звільняюсь від турбот...
Усе що маю, доглядаю,
дивлюсь у небо голубе...
Чогось незвичного чекаю,
природа в даль мене зове...
Я насолоджуюся нею,
весною, влітку й восени,
і з добротою, і любов"ю,-
я не бояся і зими...
Хоча і важко стало жити,
(уже ж літа мої не ті),
я намагаюсь щось робити,
і не ховаюсь в темноті...
Завжди з сусідами спілкуюсь,
вони і лагідні, й прості,
їхніми дітками любуюсь,
вони для мене рідні всі...
Стареньких теж не оминаю,
до них додому я ходжу,
слухаю їх й розповідаю,
і чимсь смачненьким пригощу...
Отак з природою в пошані,
я і з сусідами живу,
задовольняюся віршами,
і все навколишнє люблю!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797879
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.07.2018
автор: геометрія