– Віджилася. От тобі й на…
Від втоми не маю спочинку.
І цей день п’є вечір до дна,
Облуплює кожну шпаринку.
Геть ноги ламає.
Болять.
Де бродиш, зрадливе безсоння?
Не сплять ще зірки.
Гомонять.
Ворожать по моїм долоням…
Обсіли голодні гадки.
Назавтра сплодитись не годні?
Ет, злигодні вперті-таки…
Ідуть, де ще й стіни холодні.
Мандруйте у вирій, думки,
Там рідних й знайомих багато.
Спішіть відсіля навпрошки…
Тримає кутами вас хата?
Молитву шепочуть уста.
Однак сон минає упертий.
Пугукнув у темряву птах.
– Сова вираховує жертву.
Досадо, душі не каліч.
Ясніють замислені очі.
Вже й світлом розводиться ніч.
– За слабкість пробач мені, Отче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797582
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2018
автор: Valentyna_S