І тріск поширився повсюди,
руйнуючи, здавалось, вічні стіни.
Надії крихти сипались із стелі
І глиби відчаю нещадно руйнували світ.
Цей світ в твоєму тілі,
гримів, руйнуючись до тла.
І згодом радісну картинку
заполонила сіра мгла.
Нічого не залишилось від світу.
Покинула тебе твоя душа.
А ти залишився ходити...
перед очима сіра мгла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797536
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.06.2018
автор: Олександр Лісний