У тишу одягнувся синій вечір,
Закутав ліс і воду, і лозу,
Вмостився на могутні дуба плечі
Й дививсь, як річка дихала внизу.
Він жадно пив сріблясто-сонну тишу,
Аж поки розірвав її цвіркун,
Я ж споглядаю мовчки, ледве дишу,
Пірнувши в казку чарівну таку.
Нарешті нічка тишу вечорову
Розіп’яла над свіжістю дібров,
Ось місяць виплив повний, жовтобровий,
Щоб шлях до ранку зоряний збороть.
А коли ранок скине срібні роси
У трави прибережні, де вода,
Заб’є карась хвостом у верболозі…
І сонця край те буде споглядать.
16.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797498
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.06.2018
автор: Ганна Верес