Я поцілую твою світлину.
Поставлю в рамочці біля вікна.
Може, якраз у цю саму хвилину
сонячний зайчик (не дивина!)
веселкою пройдеться несміливо
так, що в очах оживе глибина…
Хай буде мить омани чи дива,
хай буде мить… та не одна.
Мамо, тебе так довго немає…
В світі вже скільки сталося змін!
Внуки зросли, у них діти — ти знаєш.
Ні, я не плачу.., не плачу взахлин.
Звикла з тобою так розмовляти:
я тобі розповідь — ти мені сон.
Разом би пісню ще заспівати,
хоч один приспів і в унісон.
Вкупі ви з батьком, як і хотіли?
Один за одним так швидко пішли.
Може, там також цвітуть матіоли,
і тихо-мрійні ідуть дощі?
Тільки немає для тебе роботи,
здорові усі і забули про біль.
В егрегорі лікарської спільноти
не облишають з недугами бій.
Стає у пригоді звична латина,
чималий досвід, покликання, фах.
Найщасливіша лиш та людина,
яка літає на двох крилах.
Одне — єдина любов і родина,
радість служіння — друге крило.
Ти в цьому світі була щаслива,
сама співчуття і жалю́ джерело.
Таня СВІТЛА
06.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797391
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2018
автор: Таня Світла