На причілку духмяниться м"ята,
поруч з нею любисток росте.
І радіє старенька вже мати,
як зозуля в садку закує...
Не рахує вона скільки років,
їй зозуля ота накує...
Були зустрічі тут і розлуки,
і їй спогади сил додає...
Відшуміли її диво-роки,
та пісень не забулись слова...
Болять ноги у неї і руки,
а душа,як колись, ще співа...
Розбрелися, роз"їхались діти,
(по щоці покотилась сльоза).
Вже прив"яли посіяні квіти,
висихає від спеки роса...
Діточок вона жде виглядає,
і онуків також дожида...
Вона долю і Бога благає,
щоб до них не торкнулась біда...
В вихідні, чи у свята приїдуть,
(очі дивляться знову у даль)...
І обіймуть її,й поцілують,
і розвіють і смуток, й печаль...
Від думок тих світлішають очі,
і полегкість вона відчува.
І здається що вітер шепоче:
"Не сумуй, ти в житті не одна..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797313
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.06.2018
автор: геометрія