Чи мала ці «віддушини» до сьогодні? Мала. А вони ж всі як ластівки. Їх тисячі в один час і всі ці тисячі зникають в один день. Відлітають. За іншими цілями, краями, піснями.
Справжніми. Я для них ефемерна. Вони для мене — тільки миті. Невловимі. Бо ж ластівки такими повинні бути.
Відлетіли мої віддушини. Знову всі і враз. Я так щиро завжди прошу, щоб відлітали, як діти від матері — поступово. А вони нещадні — приходять разом і йдуть. Разом. Лишають мене у моїй сірій осені. Без своєї легкості на поталу зимі. І літо в цей час немає значення. Бо ж яке це літо без ластівок..
І прийдуть знову. Прилетять. І я з ними літати буду знову. Та це вже будуть незнайомі пісні. Пісні не моїх пташат. Їхніх діток і друзів. То вже буде інша ластівка. І я буду інша. Тільки знову так само швидко звикну. Закохаюсь у дзвінкість голосу і щирість пісні.
І так само відпущу.
Моїх нових ластівок. Мої віддушини.
Від душі відірву. Напевно шматочки тієї душі. Подаровані їм..
І так десь літають ці шматочки душі. Віддушини мої.
А від душі вже й не залишиться скоро душі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797199
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 26.06.2018
автор: Amaranta