[i]Черпаю красу посеред людей,
там, де її зазвичай не має.
Там уже помалу згорає
знову намарно прожитий день.
І вечір скоро свічки запалить
сірником земного буття.
А я зніму своє взуття,
і нічка квіти мрій посадить
на мої темні - темні сни,
як та земля, що бачила усяке...
Там зацвітуть нарешті маки
в долині сліз і боротьби.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796654
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.06.2018
автор: Мандрівник