***
А хто тобі, власне, винен,
що йдеш по своїх дорогах?
Що не прогинаєш спину?
Що очі несуть вологу
по вінця доволі часто,
мов сніг забиває шибку
вікна, із якого впасти -
вдихнути спочатку глибоко?
А ніч розливає вина
фіалки нічної, липи…
А хто тобі, власне, винен,
що тиша в душі до хрипу?
І скрикує глухо фенікс.
Насправді - воркує гуля.
Чигає Залізний Фелікс.
Чатує остання куля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2018
автор: Надія Позняк