Здається, дощ вже втратив міру.
Його соната – мокрий шлейф.
Складає так свою офіру,
Багатий, мов арабський шейх.
Землі борги вертає з лишком,
І живить корінь, і плоди,
По саду ходить тишком-нишком
Туди-сюди, туди-сюди.
Сховалось сонце в хмар сутані
І квіти марять промінцем,
Шапки півоній впали п’яні,
Жасмин шепоче з вітерцем.
Дзвіночки дзвонять: «Зупинися!
Вже досить, досить з нас води»,
Ромашки вмили жовті лиця,
Любов любисток розбудив.
І мокрі спомини у поля,
Сукенки маків виправ дощ,
В волошок вишуканий колір,
Напились вдосталь плющ і хвощ.
Під парасольки влізли мальви,
Про щось тихенько гомонять:
"Хай дощик йде, не зупиняймо,
Щоб вслід його не здоганять".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796156
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 18.06.2018
автор: Шостацька Людмила