Самотня кімната із чотирма порожніми стінами
Та пильний контроль цих пронизливих дивних очей,
Мандрували поволі і мовчки старими руїнами,
Лиш на стінах збирали полум'я від свічей.
Мерехтять ліхтарі, заглядаючи тихо у вікна,
На обличчі натуга від втрачених марно зусиль,
Все розбите примарами жорстоко і безпросвітно,
Що поволі творили в кімнаті свій власний стиль.
Павутиння навколо, давно понищена цегла,
Під ногами болото, від голосу теж землетрус
Світло це поводир, я лише тут його підлегла,
Більше вже не людина, брудна лиш, як сажотрус.
Нема страху ніколи, усе так і має бути
Звично, просто й природно, як було уже не раз,
Серед сірих кімнат загубили свої атрибути,
Залишили прикраси із сказаних марно фраз...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796115
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.06.2018
автор: Кароліна Дар