Рушник, що вишила матуся,
Несу в житті через роки.
Як до святині я молюся,
Горну, як рідне, до щоки.
На ньому хліб піднесли сину,
Коли ставав він на рушник.
І клав на груди у годину,
Він був мені, як захисник.
Він, як бальзам, лікує душу,
Родини вічне джерело.
Його я передати мушу,
Щоб у роду добро жило.
Щоб кожен син пишався родом,
Такий рушник тримай в роду.
Тоді нас назовуть народом,
Він відведе від нас біду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795816
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.06.2018
автор: Віталій Назарук