Мій милий друже. Мій самотній хлопчику з обідранкою – душею, стомлений обивателю
пустот моїх розхристаних, моя хвора радосте… Що тепер? Примара образу твого явилась передо мною і так рясно мені повірилось в тебе, так повірилось, ніби усе насправді.
Що тепер? Якби ти знав тільки, як хочеться вирватись. Вирватись з посмертних обіймів твоєї душі злиденної і злої, нещасної і світлої, світлої і найтемнішої в світі. Мій милий друже.
Якби знав ти тільки, чого мені варте! Відривати себе від тебе. Після отого повернення.
Чого мені варте забувати тебе знову, стирати тебе знову, викреслювати знову, забувати, забувати! Чого мені варте чинити вірно.
Мій милий друже. Якби ти хоч на найменшу часточку відчув те, що відчувається мені. Хочна найменшу щоб душа твоя прокинулась з забуття і поглянула на мене, не скляними очима фантасмагорій повсюдних, а тими живими, ніби колись, ніби жодна з тисяч і тисяч збожеволілих дій нас не роз’єднує. Якби ти поглянув так, так близько нагим розпростертим поглядом, то тоді… то тоді, любий друже…
Розсипались би тоді кораблі мої і пристані би згоріли на долонях чужих.
Бо нема тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2018
автор: Художник Спить