[i] « Ніж нарікати на темряву,
краще запали свічку»[/i]
Конфуцій
Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?
Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної
у серцях відлуння гомонить.
Не скупися на червону ружу,
а у риму заплітай любов.
На свої слова пролити душу –
це не те, що проливати кров.
Не барися запалити свічку,
поки зирять з темені сичі,
та на розпал не кидай у пічку,
виплекане нею уночі.
От якби уміти зупинити
ту єдину і урочу мить,
що свічею сяє зі століть...
Жевріє корона самоцвіту.
Поки доля мрією зігріта –
у самотині,
перегорить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795697
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.06.2018
автор: I.Teрен