Притча «Виховуй дітей словом!»
Одного разу я зустріла жінку священика, яка розповіла, що коли вона була молода і народила першу дитину, вона не вірила в побої, хоча покарання дітей різками було тоді дуже поширеним. Але один раз, коли синові було 4 чи 5 років, він створив таку витівку, що дружина священика вирішила, незважаючи на свої принципи, всипати синові різками - вперше в житті. Вона сказала синові, щоб він пішов у двір і сам знайшов для себе прут. Хлопчика довго не було, а коли він повернувся, обличчя його було мокрим від сліз. Він сказав: «Мама, я не знайшов прут, але знайшов камінь, яким ти можеш в мене кинути». У цей момент мати раптово зрозуміла, як виглядала ситуація з точки зору дитини: якщо моя мама хоче зробити мені боляче, то немає ніякої різниці, як вона це зробить, вона може з таким же успіхом зробити це каменем. Мама посадила сина до себе на коліна, і вони разом поплакали. Вона поклала камінь на кухонну полицю як нагадування, що насильство - це не вихід. Наші діти дивляться телевізор, вони бачать, як багато на землі агресії, і, можливо, вважають, що це єдиний спосіб вирішити всі проблеми. І ми прямо зараз, в своєму будинку, можемо показати їм, що є інший шлях. І це те, що ми можемо зробити для світу. Всім нам не завадить камінь на кухонній полиці, щоб запам'ятати: «Ні насильству!». З промови Астрід Ліндгрен «Ні насильству!» (1978 г.)
Переклала на українську мову 14.06.18 10.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2018
автор: Тома