ВЖЕ СОНЦЕ НИЗЕНЬКО СІДАЄ НАДВЕЧІР

ВЖЕ  СОНЦЕ  СІДАЄ  НАДВЕЧІР
Вже  сонце  низенько  сідає    надвечір
 ховає  проміння  пелюстку  чарівну
накинь,  мила  ніжний  шалик  на  плечі!
кольору  неба  парчеву  нитку  золоту.

Як  зоря  зійде    підемо  в  зелений  гай  ...
там  соловейко  про  кохання    співає  пісні,
допівночі  будемо  дивитись  у  небокрай
де  квітне,зорями  наша  весна  літа  молоді.

Посидимо,  у  надвечір'я  там  під  вербою...
вона  довгі    віти  свої  коси  купає  в  ставку
там  явір  на  скрипці  виграє    над  водою
і  закружляєм  як  лебеді    кохання  у  танку.

Вечірнє  небо  розлилося  багрянцем...
подивись!кохана  ,  як  сяють  зорі  ясні...
у  запашних  травах  запахло  румянцем,
і  на  долоні    літа  згасають  серпневі  дні.

Послухай,  як  у  тиші  водиця      хлюпоче...
відзеркалює  місяця  на  човнику  зоря,
неспиться,  закоханим  їх  серце  тріпоче-
і  тримає  у  полоні  зоряна  ніч  осяйна.
М  .ЧАЙКІВЧАНКА.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795543
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2018
автор: Чайківчанка