В нашому маленькому містечку N старицьку Параню знали всі. Це була жінка невизначеного віку, огрядна і висока на зріст. Її одяг завжди був неохайним, увесь у дірках і плямах. На голові копиця давно немитого й нечесаного волосся, під нігтями траурна стрічка. Але головним був її погляд. Це був погляд побитого нещасного й голодного пса.
Старицька Параня жебракувала. Коли давали їй гроші, вона хутенько ховала їх до кишеньки. І не думала вступатися з хати. Сідала на бомбетель. Поглядом ковзала по креденсі, втягувапла носом повітря. А потім так жалібненько питала:
- А щосте наварили матусюньцю? Бо"м нині ще ніц не їла. Ще"м в писку й крихти не мала.
До моєї бабуні старицька Параня приходила у понеділок та четвер. По ній можна було звіряти годинника. Рівно о дев"ятій на ґанку чулось кахи-кахи, тупцю-тупцю. Скрипіли вхідні двері і в них спершу просувалася нечесана й немита голова Парані.
- Чи є хто дома?
"Заходь, Параню, заходь", - говорила бабуся.
- Йой матусюнцю така"м бідна, така"м бідна. Чуєте, ніц не маю, ніц не маю. Йно то, що на собі.
Бабуся щоразу починала розмову з одної й тої самої "пісні":
- Параню, та може би ти на роботу яку йшла. Чула"м, що у шпиталі шукають санітарку, а до склепу тре продавщицю. Ти ще баба молода, то може"бис пішла.
На що старицька Параня робила такі сумні, сумні очі. Здавалося, що зараз з них лине злива сліз.
- Та яка робота, матусюньцю. Не можу я робити. Така"м слаба, така"м слаба. Всьо ня болить. Ще певно, який тиждень і юш буде по мені.
Моя бабуня - жінка з м"яким серцем і співчутливою душею брала з горнятка, що стояло в кутику креденса паперового рубля і пхала до величезної жмені старицької Парані.
Параня піднімала догори одну спідницю, потім другу і вже в третій мала глибоку кишеню, де, як у підземеллі ховала свої скарби. Потім з усьго розмаху гепалась на бомбетель, втягувала м"ясистим носом повітр"я, облизувала товсті губи і говорила одну й ту ж фразу:
- Матусюнцю, а що то у вас так файно пахне. Що-сте наварили? Бо ще" м ріски в писку не мала.
Бабуся насипала у глибоку миску кашу, різала великий окраєць хліба, мастила грубо маслом, в горня наливала ще теплого молока і запрошувала Параню до столу.
Параня на апетит не жалілася. Хлись, хлись, хлап, хлап і на дні миски лишалася якась ложка - друга каші.
- Йой, матусюнцю, дайте мені трохи солі . Бо така тая ваша каша, як трава.
Бабуся усміхалася, але подавала сільничку. Вона вже добре знала, що то далі буде.
Параня солила кашу. Хлись ще ложку. Кривилась:
- Йой, матусюнцю, та пересолила"м тую кашу. А най го качка копне! То додайте ми ще трохи тої каші.
Так старицька Параня робила зо три рази.Потім запивала кашу молоком, наостанок ще з"їдала пайду хліба з маслом. І подякувавши, та перехрестившись, йшла собі геть.
Бабуся усміхалася і казала:
- Ото жінка має апетит. Трьох косарів би нагодував. Най їй йде на користь, най здорова буде.
А потім старицька Параня пропала. Бабуся сказала:
- Раз не приходить то значить вмерла.
І так воно й було. Бабуся поїхала до Львова на базар. А там зустріла давню знайому, що жила в тому селі, звідки була Параня.
-Ти чула що Параня вмерла?
- Ні, не чула. Та вона ще моцна баба була..
- Моцна то моцна, але як зачали міняти старі гроші на нові , то вона так літала по банках з покропивником грошей, що чуть ся не запалила. Але ніц їй то не вийшло. Гроші пропали. А Параня прийшла додому, сіла на той міх з грошима і серце їй втрісло...
А знаєш кілько там грошей було? П"ятдесят тисяч і ще стілько знайшли зашитими в перині.
Бабуся лише сплеснула руками:
- На маєш. От тобі й старицька Параня. Матусюнцю, соли, матусюнцю, каші... Скнара!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795508
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2018
автор: ОксМаксКорабель