До тебе мамо, стежка йде найдовша
Та з кожним роком нас вона зближає.
Шовкова нитка міцна, хоч найтонша
Завжди усіх дітей твоїх єднає.
Дощем навшпиньки увійдеш в віконце
І нищечком поплачеш в занавіску,
Ти постоїш, допоки зійде сонце
І як в дитинстві, заплетеш дві кіски.
Я це відчую через темінь ночі
І пошепки покличу ніжно:- Мамо?
Я забуваю погляд твій і очі,
Хоч в них зірки палахкотять так само.
Твоє волосся трішки кучеряве
Скраєчку неба вітер розвіває,
Воно таке ж, посріблено-русяве
І німб його усіх нас покриває.
Мене почула…Голос твій лунає,
Із-за хмарин промінням долітає…
Ох, як тебе давно уже немає.
Ти за нами мамо, теж скучаєш?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795475
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.06.2018
автор: Олеся Лісова