Немає дощу і я все поливаю,
За хатнім причілком вже вечір гуля,
Мене вже і котик, й собачка чекає,
Бо вже і вечері настала пора…
На городі сухо, без дощу пилюка,
І очі, і вуха той пил засипа,
І сутінь повзе, як злоблива гадюка,
І ніч свої двері уже відкрива…
Дозріли вже вишні, їх запахи чути,
А вечір вже спить, а чи може куня,
А я набираюсь від вишень тих духу,
Теплом віддає і повітря, й земля…
Затримуюсь я на городі допізна,
І темінь неспішно мене огорта,
Хмаринки у небі, як в хаті колиски,
Тихесенько вітер весь простір гойда…
Немає дощу, а його ж дуже треба,
Знеможено дихає спрагла земля,
І я молю Бога, вдивляючись в небо,
Щоб дощ окропив і степи, і поля…
Умив і дерева, і квіти чудові,
Рослини усі і траву, і кущі,
Вони оживуть і враз стануть здорові,
У час цей вечірній і вдень, і вночі…
Тоді й поливати не буде потреби,
Тривоги відійдуть кудись в небуття,
Волога земля буде й зоряне небо,
Оновиться світ і людські почуття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795467
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.06.2018
автор: геометрія