У МЕНЕ НЕ ЗАЛИШИЛОСЬ ЧАСУ
У мене ,не залишилось так багато часу?
догорить Літо ,полину птахом в заметіль ...
з любов'ю востаннє гляну на планету нашу,
сонечком зайду за межу, в небуття у тінь.
Я віддавала, себе до дна усім кого любила,
як могла, так тягнула на плечах віз життя...
простіть ,мене кому в житті не догодила?
хто не хотів, почути мій голос душі слова.
Ніхто незнає, дороги де його щастя ходить?
у які світи, приведе доля, що чекає тебе...
сієм зерно у ріллю, і не знаєм ,що вродить?
і що сьогоднішній день нам у дім принесе.
Пів життя прожито ,як би його і не було...
проминуло, немов сон ...на порозі ,вже літо-
весна ,відцвіла... у польоті важче крило,
крізь життя, шукаю Божу милість і світло.
Безсоними ночами згорала, як воскова свіча...
від самотності, замерзала в дощ і сніговії,
прагнула щастя, щоб матері усміхалось дитя
щоб в житті, збулись усі бажання жіночі мрії.
Прийшла в це життя, щоб пізнати божий світ...
сіяти зерно любові ,залишити свій слід на землі-
посадити вічний сад ,засіяти щастя пишноквіт...
i ти друже прийшов до нього послухав мої пісні.
М .ЧАЙКІВЧАНКА
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795455
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.06.2018
автор: Чайківчанка