Що було на землі до нас не пам"ятаєм.
Що буде після нас ми теж не знаєм.
Так живемо всі замкнені у колі.
Обмежені у часі і в просторі.
Не було нас.Та інші були люди.
Але про них давно уже забули.
Не буде нас і па"мяті стежинка
теж заросте до нашого будинку.
Вели людей у далечінь дороги.
І сни їм снились також кольорові.
Дощі ішли і трави зеленіли.
Дуби в лісах замріяно шуміли.
І після нас ліси будуть шуміти.
Радіти будуть люди і любити
дітей своїх.І квіти в полі рвати.
Коханим щоб своїм подарувати.
Хвилина за хвилиною спливає.
Відрізок часу в просторі зникає.
Ми розумієм в старості як швидко
час на життя відпущений минає.
А вогники життя спалахують,згоряють.
Мов ті зірки далекі,що вмирають.
Сьогодні твій сусід,а завтра ти.
Сліди змив дощ.І вже їх не знайти.
Питань багато.Відповідь одна.
Нічого ми не знаєм до кінця.
Посіяли траву і ми ростем.
Не знаєм завтра в полі чи будем?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795330
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.06.2018
автор: кацмазонка