Коли твоїх очей торкаються долоні,
Захоплює життя у сіті просторонні.
І подихом весни, коли зустрілись ми,
Ховає сон за гори ці миті чарівні.
Не думаєм що було, що буде, що прийде,
Життя, воно, таке собі - іде, іде, іде.
Стіною гори знову стануть нами,
Піде печаль у пошуках кохань.
Та ми мовчати будемо – німі,
Сказати хочу так, а кажу ні.
Де розуміння там і шлях іде,
А в нас - ріка, що в глиб тече.
І боляче почути правди гроно,
Та лиш воно зуміє міст зробить до дону.
Не потопи останньої сльози,
Бо лиш вона врятує нас з тобою…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79510
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.06.2008
автор: Umka