Літечко ще тільки на старті,-
Але боязнь засухи тривожить!..
Нам тільки цього бракувало,-
потрісканої землі...Та Бог є....
Дощик сіє...Тихий, неквапливий...
Підставля чоло йому земля,
Бо по вінця повні сонцем ниви,
Ряст городній голову схиля.
Сіє дощик. Не спіши, хмарино,-
Хай нап'ються і стебло, і лист...
Не веди в жебрацтво селянина
Та на цвинтар - трударів із міст.
Лиш земля - ,,фазендарям'' надія,
Бо завод - хоч смійся, хоч журись,-
Вже лежить...Земля ж нас розуміє,
Та, котру ми зрадили колись.
Тут відносини прості та зримі -
Річка поту - овочів гора.
А на хліб - мізерно - невловимі
Копійки з державного нутра.
Хворобливе те нутро. Місцями
Геть побите Марксовим жучком.
Тушки…Гроші… Словоблуддя… Драми…
Штовханина… Крики…Хвіст лучком…
А крадіжки!.. "Капітал" навіяв?..
Віртуози схем і відмивань!...
Восьма Заповідь у нас не в дії,-
Всі скарбниці половинить длань!..
Дощик же шепоче щось на листі,
Десь по небу котяться громи...
Знову ходить і в селі і в місті
Боязка надія між людьми...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794857
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.06.2018
автор: Янош Бусел