Ой поле, моє золотисте,
ти щедро в дитинстві цвіло:
пшениця й жита колосисті,
картопля і все тут росло.
Зерном наливалось колосся
вклонялося рідній землі,
школярів рясне стоголосся
дзвеніло в труді на тобі.
Пробігли роки бистрокрилі
не видно картоплі в полях.
Кукурудза та соняхи милі
затьмили й закрили їй шлях.
А поле, як доля в людини:
віддячить врожаєм рясним,
або бур’яном заростає,
якщо не справляєшся з ним.
І прикро, як земля не квітує,
не врожай тут - осот польовий…
Хто ж так рідну землю шанує,
господар? Чи варвар чужий?
Хапали земельки побільше:
у власність, в оренду, про всяк…
Не думали, що робимо гірше
вважалось, що кожен мастак…
І серце сльоза обпікає,
як бачу - земля в бур’янах.
Голів, чи вже рук в нас немає,
чому ж опустились ми так?
09.06.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794587
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.06.2018
автор: Веселенька Дачниця