ВІК ЖИВИ І ВІК УЧИСЬ!
У вечірнім небі сяє моя зоря...
а значить ,я живу, люблю і мрію
згасає воском краплями свіча...
Все ближче до небес горю і тлію.
Скільки, відміряв Бог прожити літа...
стільки, треба пройти тернисту путь,
не забувай, ''вік живи і вік учись дитя''-
щоб замордовану душу нез'їла ртуть .
Сліпий розум затуплюється у незнанні...
шукає вихід із тунелю світлу дорогу життя ,
муза надихає шедеври веде у світ пізнання-
щоб зупинитись ,осмислити і творити буття.
Без віри, людина дичавіє ,як деревце у полі...
і жити, без надії... сохнути, як обрубане гілля,
не зацвіте цвітом ,не зародить плоди медові...
і не ощедрить солодкими яблуками її душа.
Нехай докори сумління не мучать тебе...
за помилки, у прожиті молоді роки,
хто не помиляється, не пізнає небо святе-
іди вперед ,до вершин, щоб себе віднайти.
М ЧАЙКІВЧАНКА
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794533
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.06.2018
автор: Чайківчанка