Через сто років

У  прийдешньому,  через  сто  років  від  теперішнього  дня,  ким  ти  будеш,  читач  віршів,  що  залишаться  від  мене?  У  прийдешнє,  через  сто  років  від  теперішнього  дня,  чи  вдасться  їм  донести  частинку  моїх  світанків,  кипіння  крові  моєї,  і  спів  птахів,  і  радість  весни,  і  свіжість  квітів,  подарованих  мені,  і  дивні  сни,  і  річки  любові?  Чи  збережуть  пісні  мене  в  прийдешньому,  через  сто  років  від  теперішнього  дня?
Не  знаю,  і  все  ж,  друг,  ті  двері,  що  виходить  на  південь,  відчини;  присядь  біля  вікна,  а  потім,  далі  завісивши  серпанком  мрії,  згадай  про  те,  що  в  минулому,  до  тебе  рівно  за  сто  років,  неспокійний  радісний  трепет,  залишивши  безодню  небес,  до  серця  землі  припав,  привітом  її  зігрітий.  І  тоді  ж,  звільнений  приходом  весни  з  пут,  захмелілий,  божевільний,  самий  нетерплячий  на  світі  вітер,  що  несе  на  крилах  пилок  і  запах  квітів,  південний  вітер  налетів  і  змусив  землю  цвісти.  У  минулому,  до  тебе  рівно  за  сто  років,  день  був  сонячний  і  чудовий,  з  душею,  повною  пісень,  в  світ  тоді  з'явився  поет,  він  хотів,  щоб  слова,  як  квіти,  цвіли,  а  любов  зігрівала,  як  сонячне  світло,  в  минулому,  до  тебе  рівно  за  сто  років.
У  прийдешньому,  через  сто  років  від  теперішнього    дня,  співаючий  нові  пісні  поет,  чи  принесе  в  твій  будинок  привіт  від  мене  і  сьогоднішньої  юної  весни,  щоб  пісні  моєї  весняний  струмок  злився,  брязкаючи,  с  биттям  крові  твоєї,  з  дзижчанням  твоїх  джмелів  і  з  шелестом  листя,  що  вабить  мене  в  прийдешнє  через  сто  років  від  теперішнього  дня.
Рабіндранат  Тагор
Переклала  на  українську  мову  5.06.18                5.50

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794433
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.06.2018
автор: Тома