Невже вірші для того, щоб приймать удари.
Пишу я щоб удари ті приймать?
Без дотику до серця струмом вдарить,
Той холод, що несе з собою страх!
Зневір давно набрав вже повні груди,
Що видихнуть вже їх котма,
І застрягають між серцевим ритмом люди,
Яким не час зі мною йти до дна.
А ті хто мав ділить зі мною трасу
Чи взлітну полосу мого життя,
Давно сховалися від часу,
Коли я вказував шляхи на небеса.
Ну що ж, не дивно - страх ламає й сильних,
Не кожен ладен вірити в себе.
І лише ламаючи питанням вільних,
Я помирав в віршах, не досягнувши дна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794273
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.06.2018
автор: Андрій Толіч