Так заздрю тому птаху білому, що в вишині,
Не знає заборон він і кордонів…
Весна прийшла, зійшли страшні сніги,
І він летить без віз і дозволів додому…
А я не птах… як шкода, що не птах!
Не можу легко так кордон я перетнути -
Мене спиняють заборони і чужі слова,
Які не в силах навіть уві сні забути…
«Ви перевищили ліміт по днях!»
«Ваш дозвіл нормам не відповідає!»
No! Nein! Nie! Non! Нельзя!
Я ці відмови і кордони проклиню!
Невже хотів колись я емігрантом бути?
Чи пак, як кажуть тут, заробітчанином простим…
Потрібно було грошей на чужині заробити,
Щоб вберегти свій рідний український дім…
Нужда й недоля гнали в край далекий
І змусили невтомно й тяжко працювать,
Летять додому милії лелеки.
А я із ними, жаль, не можу політать…
Ці папірці, ці дозволи, дурні закони,
Робоча сила тут не має права на права!
Не відпускають прикордонники додому,
А що порушив? Вже не тямить голова…
Поверніть мене до України!
Поверніть мене, молю, благаю!
Білим птахом полетіть би із чужини,
Але крилець вірних я, на жаль, не маю…
По чужих дорогах тисячі таких як я -
Щастя, радості і долі все шукають…
Та якою б не була чарівню країна і земля,
Але в снах у ріднім краї всі лиш спочивають…
Серце проститься до України…
Квилить, плаче зболена душа…
Може просто грошей більше заробити,
Щоб купить собі в дорогу два крила?!
07.05.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794164
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2018
автор: Північна