Розчиняю в дощі зажуру.
Тихо крапелька долі - крап...
Я зруйную колись ці мури
несолодкі, втечу з їх лап.
Побіжу на межу, де зорі
рясно скапують цілу ніч.
Смуток випущу там на волю
й опаде він нарешті з пліч.
Я колись розміняю сльози
на розхлюпаний первоцвіт,
ще отой, як варкі морози
огортають собою світ.
Але вже не під силу зовсім
затулити п'янкий розвій,
спопеливши жагучі роси
першовиплеканих надій.
Я колись заховаюсь, правда
і від хмар, й від негод усіх.
Але поки моя розрада
в цих краплинах, одна з утіх...
15.05.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793985
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2018
автор: Леся Геник