Гриціан Загарбузянський
(Вибрики Грицькового Пегаса)
«Фрази і Думки—у два рядки»
(Думки Звідусіль: і Чиїсь—і Грицькові…)
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«З Арабської Народної Мудрості»:
* * *
Голодний—думає про їжу,
А ситий---про розвагу свіжу.
* * *
Кожна Єва нині—гонорова Дама,--
І в мужі не хоче голого Адама!
* * *
Ще від часу Єви і Адама
Одна й та ж повторюється Драма!
* * *
Якщо Свинею день у день звать Чоловіка,
Невдовзі рохкать він почне і закувіка!
* * *
Повторенням розумних Слів—
Навчити можна і Ослів!
* * *
Сором—не тому, хто брехні чеше,--
А тому, хто слуха, як він бреше!
* * *
Молодому вчення—на золоті карб,
А Старому вчення—вже намарний скарб!
* * *
Що з Голодного взять, Боже?---
Він і камінь з’їсти може!
* * *
Очі б зажерли цілий Світ,--
Та вже не лізе у живіт!
* * *
Зажерли б Очі і цілий Світ—
Але не втиснуть його в живіт!
* * *
Лякливі і голодні—
Спокійно спать не годні…
* * *
В кого є що їсти та чим запивати,--
Той щоденно може Лежня святкувати!
* * *
Дівка-дурепа—гола і боса,
А, мов Царівна, задира носа!
* * *
Що Емір, що Собака—
Все тварюка однака!
* * *
Завжди чиєсь нещастя
Іде комусь на щастя…
* * *
Не встиг звикнуть до старого Лиха,--
А вже два нових підкрались тихо!
* * *
Як Біда Спільна прийде—одразу
Забуває Брат Брату образу!
* * *
Одвік Біда стара панує в цьому Світку:
Той—з голоду вмира, а той—від переїдку!
* * *
Цибулю ріжеш—їй болить,
А Її сльози—тобі лить!
* * *
З однієї Іскри—можна запалить
Полум’я, в якому цілий Світ згорить!
* * *
Там, де гине Совість людська й Сором,--
Будуть люди всі знатися з Горем!
* * *
Хоч сам себе журби,--
А інших всіх—люби!
* * *
Погорда і Пиха—дві сестри Недолі:
Хто високо пнеться—пада низько долі!
* * *
Бундючний, ніби Шаха вище,--
А у кишені—вітер свище!
* * *
Раб—той, кого жада бажань вражає,
А вільний—хто нічого не бажає!
* * *
Якщо зустріти маєш Собаку---
Приготуй кістку—або ломаку!
* * *
Коли власну Голову рятують—
Загублену шапку не шкодують!
* * *
Хоч і гарні молодички,--
Але в них погані звички!
* * *
Любов подібна до кільця,--
Де ні початку, ні кінця!
* * *
Якщо полюбився чарівній Змії,--
Носи, як намисто, на шиї Її!
* * *
На вид—Багач вельможний,
А гаманець—порожній!
* * *
Чого не бачать очі—
Бачать серця любочі!
* * *
Як любиш солодке таке,--
То мусиш терпіть і гірке!
* * *
Любов—Чаклунка Вічна: вона чарівно робить
Гарними—некрасивих, і молодими—сивих!
* * *
Що Любий не зробить—
Усе до вподоби!
* * *
Тисяча друзів—малувато,
А один ворог—забагато!
* * *
Одяг краще—новий,
А Друг краще—старий!
* * *
Там, де немає любих Друзів,--
Там чужина—і серце в тузі…
* * *
Не шкода серця, що згора,--як свічки, що втає,--
Якщо воно тепло добра і світло всім дає!
* * *
Піклуйся про Друзів тоді,
Коли вони в скруті-біді!
* * *
Навіщо мені твоя цибуля—
Як од неї мушу сльози лить?
Та й чи Друг мені ти справді щирий,--
Якщо біль тобі мій не болить?!
* * *
Хто глузує та всім дошкуляє—
Сам собі ворогів добавляє!
* * *
Кожний Павич своїм хвостом
Милується,--як золотом!
* * *
На цій землі зле нам, ще й дуже…
А Небесам до нас—байдуже!
* * *
Під ногами є земля, а угорі—Небо…
То чого іще тобі для прожитку треба?!
* * *
Часто багатство люди поважають,
А багачів пихатих—зневажають…
* * *
Латки Бідного—його оздоби,
Бо немає у нього худоби:
Ані того, що бекає,
Ані того, що мекає!
* * *
Ослячі реви—для Ослів
Щонаймиліший в світі спів!
* * *
Якщо Розумних часто бити,--
Можна Їх Дурнями зробити!
* * *
Розумний зрозуміє—лиш моргни,
А Дурень не збагне—хоч і штовхни!
* * *
Хоча один Осел і здох,--
Ослиця привела ще двох!
* * *
Осел—той самий, який був,--
Вуздечку лиш нову здобув!
* * *
Є свої ліки на всяку хворобу:
Невиліковна—лиш Дурість до гробу!
* * *
Навіщо Дурню Розум з Неба?—
Як Сила є—Ума не треба!
* * *
Можна часом слухать і Ослів,--
Та не варт повторювать їх слів!
* * *
Не кривдь Осла: зробиш лякливим—
І стане твій Осел брикливим!
* * *
Одні Дурні—Козла доять,
Інші,--Господи, прости!—
Хочуть Півня научити
Яйця курячі нести!
* * *
…Таких Дурнів, як Оцей,-- треба пошукати:
На своїм-таки Ослі—собі привіз Ката!!!
* * *
Мудрому—Мудрість скарб,
Дурному—Дурість карб!
* * *
Брехня—як туман, Світ увесь повиває,--
Та Правда,--як Сонце, його осяває!
* * *
…Як прибіг Брехун людей просити
Помогти пожежу погасити,--
Зжер Вогонь оселю Брехунову,--
Бо ніхто не вірив його Слову!
* * *
Який Розум—таке і Слово,
Яке Слово—така й Розмова!
* * *
Хоч і на очі Він сліпий,--
Але на Розум—не тупий!
* * *
Борода—як хвіст у Лиса,
А макітра—зовсім лиса!
* * *
Гримить, як барабан,--бо в цій людині
Так само Порожнеча всередині!
* * *
Зневага і Бундючність—
Близнята нерозлучні!
* * *
Що Він сліпий—усім божиться,--
А все моргає молодицям!—
І в гай, бува, як дремене—
Що й Зрячий не наздожене!
* * *
Якби Свині роги,--усе б Небо зрила!
Якби Козі крила,--всі б Сади об’їла!
* * *
Скибчиною хліба—врятуєш людину,
А Словом, бува,--доведеш до загину!
* * *
Всі рани від Меча—загоїть Чоловік,
А рани від злих Слів—не гояться повік!
* * *
Медом Слово його сочиться,
А діла—як гірка Гірчиця!
* * *
Міняються Умови—
Міняються й Промови!
* * *
Як загроза близько—то мовчи, бо слизько!
Не стане загрози—то грими, як грози!
* * *
Без вогню—диму не буває,
А без причин—чуток немає…
* * *
Тих, що з досвіду батьків не мали пуття,--
Гірким досвідом колись научить Життя!
* * *
Хоч довга у Діда борода,
Та коротка пам’ять—ось біда!
* * *
Один приклад—краще всім,
Ніж повчальних лекцій сім!
* * *
Ніколи не кажи людям тих слів,
Що неприємні навіть для ослів!
* * *
Те, що й Голка не проткне,--
Гостре Слово просягне!
* * *
На устах—усмішка медова,
А з язика—отрута слова!
* * *
Ослів—за вуха Світ ловити звик,
А красномовних Дурнів—за язик!
* * *
Наші слова—заводять нас в борги:
Вони і друзі наші—й вороги!
* * *
Можеш мене лаять, можеш не любити:
Коли я далеко—можеш навіть бити!
Можеш злі-отруйні плести слово-пліти:
Мені десь—не буде все оце Боліти!
* * *
Не вір Злодюгам, дурний Турку:
Хто вкрав Яйце—украде й Курку!
* * *
Так споконвіку: одні вкрадуть,--
А за них інші в тюрму сядуть!
* * *
Не давайте бубон Дурневі у руки!
А дали—страждайте, корчіться від муки!!!
* * *
Якщо дурний—то наймеш ти
Вовка—Отару стерегти!
* * *
Як Розум є—не наймеш Ти
Вовка—Отару стерегти!
* * *
Скорпіон—Гадюці брат:
Кожен з них вжалити рад!
* * *
Хоч як Чоловік там не мудрує—
Жінка його завше обхитрує!
* * *
Дорікати Мертвим—уже пізно,--
Як і шанувать—хвалити слізно!
* * *
Буває, що «Ні»--краще, аніж «Так»:
Краще «Ні»--Війні, ніж «Так»--злу Атак!!!
* * *
Всім—ніколи не догодиш,--
Тільки сам собі нашкодиш!
* * *
Як немає Щастя—то все життя—бридні:
Краще вже могила,--аніж гіркі злидні!
* * *
Може, споживаємо страви ми не ті?—
Солодко у роті—гірко в животі…
* * *
Хто йде на собачий гавкіт—
Той прийде в людську оселю,
Хто йде на виття шакалів—
Той прийде в сумну пустелю!
* * *
Осел слухняний—значно краще,
Ніж Кінь, упертий, як ледащо!
* * *
І для Королів, і для Королев
Краще живий Пес,--аніж мертвий Лев!
* * *
Дощ починається—з Краплини,
А потім—Зливою вже лине!
* * *
Гарний золотий вогонь багаття,
Та лишиться з нього—попіл, Браття!
* * *
«Жорна Життя»
Меле Млин—і Кров тече…
--Що ж ти мелеш, Млине?
--Та мелю усе Живе—
Щохвилинно—плинне!
* * *
Аллах—залишається Аллахом,
Феллах—залишається Феллахом,
І Хани—зірок не дістають:
Як Феллахи—глиною стають!
* * *
Краще буть останнім в Добродійстві,--
Аніж першим бути—в Лиходійстві!
* * *
Хто любить лише сам себе—
Друзів немає в тих «Цабе»!
* * *
Любов—чесноти наші відзначає,
А Ненависть—лиш вади помічає!
* * *
Якби глечики не розбивались,--
Чим тоді б Гончарі годувались?!
* * *
Я—отаман, Ти—отаман…
А хто ж орати буде Лан?!
* * *
Поки є тютюн і кава—
До снаги нам кожна справа!
* * *
Хоч замкніте Лева за граттям сталевим,--
Він і в клітці буде залишатись Левом!
* * *
Підкорити Лева—затонка вам кишка:
Він повік не буде нявкати, мов Кішка!
* * *
Ганьба і Слава довший живуть вік,
Ніж той, що заслужив їх, Чоловік…
* * *
Ганебна, як поразка, перемога,--
Якщо Слабкого Сильний переміг,--
А Дужого—чіпати побоявся,
А Дужчого—подужати не зміг!
* * *
…Ладен Він піти й на Хрестовище,--
Аби тільки—від усіх Найвище!
* * *
Згуртований Народ—непереможна Сила:
Нема Біди й Орди, яка б його скосила!
* * *
Правдомовців—часто убивали,
Але Правду---вбити не здолали!
* * *
Усім—і Падишахам, і Феллахам,--
Усім нарівно Смерть дана Аллахом.
* * *
Краще в краю ріднім бути прахом,
Аніж на чужині—Падишахом…
* * *
Не дуже веселу я скажу вам звістку:
Повік дві собаки не поділять кістку!
* * *
Хоч нарешті й здохла чорна Сука клята,--
Але залишила свої Цуценята!
* * *
Люди пам’ятають і судить Аллах
Всіх—по справах наших, по наших ділах.
* * *
Два мечі не можуть влізти в одні піхви:
Краще перекуйте на орала їх ви!
* * *
Де знеможуть коні і верблюди—
На ослів кладуть поклажу люди.
* * *
Бистроногий добрий кінь,--
З-під копит аж креше дзвінь:
Доганяєш—доженеш, утікаєш—утечеш!
* * *
Якщо Хан каже на Осла: «Це—Вовк!»--
То ти не смійся,--а лякайся, бійся!
* * *
…І навіть над прірвою, десь на краю—
Не бійся, а бийся за Правду свою!
* * *
Завше в житті хтось когось дурить,
Їде на нім, як на ослі,--
Такі-то вже в людей натури,--
І ми також у їх числі!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
Як не любляться Клим і Одарка,--
Емоційна розрядка їм—Сварка!
* * *
Де життя—там і сміття:
Без сміття—нема життя!
* * *
Хто Душею до Усіх привітний,--
Тому й Світ весь любий-сонцеквітний.
* * *
Той, хто живе з думками злими,--
Як хробаками, з’їсться ними!
* * *
Життя Тут—не кінчається наразі:
Ми вічно живемо у Вічночасі!
* * *
Ніколи не загине вічна Любов моя:
Кричать он у колисках мільйони інших «Я»!
* * *
Кожен має свого Бога:
Добрий—Доброго, Злий—Злого!
* * *
Зло й Добро—бумеранги всякчас,
Що вертаються знову до нас!
* * *
Без вічної війни Зла і Добра
Не йде на Світі Гра Життя стара!
* * *
Квітне Рим,--та йде Лихо незриме…
Чекай Орди Аларіха, Риме!
* * *
…І у Космічній вже Добі—
Ще Дикуни ми, далебі!
* * *
Того, хто зажерти хоче Все,--
Колись геть розірве-рознесе!
* * *
Злий Чінгізхан пів-Світу підкорив…
Та Час у землю і Його зарив!
* * *
Той, хто грабувати йде чуже,--
Колись і свого не встереже!
* * *
Скільки розвалили вже Цивілізацій
Варвари дикунських войовничих Націй!
* * *
Хто у гніві кричить—покричить-замовчить:
Бійся не крикуна,--а того, хто мовчить!
* * *
Довго тих на Світі Бог тримає,
Хто Любов до Всіх у Душі має…
* * *
Можна Духом вільним бути і в Неволі,
А Рабом повійним—бути і на Волі!!
* * *
Минув кривавий, злий, жорстокий Вік,--
І жаль дивитись на Його Калік!
* * *
Щоби Світ Ідеальний створить,--нема й мови,--
Ідеальні потрібні Умови!
* * *
Іллюзії маєш—мов крила… Та де ж?
Чим вище злітаєш---тим нижче впадеш!
* * *
Буває, буває, що й п’яний співає:
Співати почне,--а слова забуває!
* * *
«Ніжні» ймення є для жінки в Гурія:
«Гарпія, Гюрза, Горгона, Фурія!»
* * *
Несу дрова, а Пес: «Гав! Гав!»
Кажу: «Їй-бо,--не вкрав, не вкрав!»
* * *
Секс без Любові Душ—тваринне пхання,
Хоча і схожий зовні на Кохання…
* * *
…І допоки в Світі серце моє б’ється,--
Воно з Людством разом плаче і сміється…
* * *
Якби ми мали те, чого жадаємо,--
Жадали би того, чого не маємо…
* * *
Біороботи Небес, вічні Зомбі,--
Так руйнуємо ми Світ—де там бомбі!!!
* * *
«Дивлячись на Дівчат»
…Гляну—і ридають в серці солов’ї:
Ах, які Красуні,--і все не мої!!!
* * *
Слово Лагідне—цінніш золота:
Без Любові світ—Злом розколото!
* * *
…Облущилась фальшива позолота:
Думав—Шляхетність, а воно—Підлота!
* * *
…Кохались під вербою Еролали:
На все село, мов різані, горлали!!!
* * *
Гаврилові—сперма вдарила у мізки:
Так телесив жінку---аж летіли бризки!
* * *
Вірші—то є витвір не Поета лише:
Вірші—Бог диктує, а Поет їх пише!
* * *
Що таке Прогрес?—Шлях Людства
Від Дикунства---до Дикунства!
* * *
Доля Людини—то не жарти:
У всіх свої Зоряні Карти…
* * *
…І так одвіку і довіку, і так—віки:
Ми всі живем чиїйсь Любові лиш завдяки!
* * *
Злети—і Падіння… Спалахи—й Згасання…
Вічні Умирання---й вічні Воскресання…
* * *
На словах—завжди масні починки…
Не слова оцінюйте, а вчинки!
* * *
Кати—і Жертви, Жертви—і Кати…
Зла Гра Життя!—А хто у Грі цій Ти?!
* * *
Ці натури—з тих натур,
Що жадають диктатур!
* * *
Де диктатури—
Там і тортури!
* * *
«Мерзотники»
…Вони вічно роблять із Білого—Чорне…
Ненавиджу серцем їх суття потворне!
* * *
«Єдності Прапор—візьмемо в руки!»--
Це гасло Лебедя, Рака і Щуки…
* * *
«За нас голосуйте—за щасливу Небідь!
Єдність—наша сила!» Щука, Рак і Лебідь.
* * *
Не дорікай Свині, що перли зжерла:
Свині не розуміються на перлах!
* * *
Не втрачайте Гумору! Хто втратив,--
Той життя своє у Злості стратив!
* * *
Я—від Дам! Що віддам?
Все, що мав,--їм віддав!
* * *
Війна з Хабарництвом—війна стара:
Не повоюєш без Хабара!
* * *
Я і Ти, Я і Ти—розмаїті світи,
А Любов—їх злиття,--шлях у Вічне Життя!
* * *
«Дилема життя»
Щось чинити,--
А чи нити?
* * *
«Рецензія Поету»
…Не Тарас, і не Гомер ти—
І по смерті мусиш вмерти!
* * *
--Дошкандибав до Парнасу запізно Я:
Дебютував—Лебединою піснею!
* * *
«Епітафія»
…Все б міг я мати, все було б,--
Якби не клята куля в лоб!
* * *
Де нема Любові—там немає Бога,
А де нема Бога—там нема нічого!
* * *
Дай божевільним Атомний Дубець—
І прощавай, Планета: Всім---Капець!!!
* * *
Якщо Доля підклада «свиню» за «свинею»,--
То є Божа благодать: дякуй же за неї!!!
* * *
Лихо було Предкам—і біда Синам,
Бо по справах наших воздається нам!
* * *
Не був святим і наш Тарас…
А що казати вже про нас?!
* * *
Хоч і дурні Вождя новації,--
Зате гучні Йому овації!!!
* * *
Нехай тямлять Вожді, що діють:
Свої б’ються—чужі радіють!
* * *
…І лукаві ваші Молитви,--
Бо за себе молитесь лиш ви!
* * *
О, Серце,--порадій:
Нарешті—пора Дій!
* * *
Які фінанси—такі й романси:
Не йдуть без їжі шедеври свіжі!
* * *
…Ще у Середу слів гнав череду…
А в Четвер—як Гомер,--помер!
* * *
«Думка Ювенала»
Злій людині—завше трясця:
Не буває в неї щастя!
* * *
Добре все, що лагідне та гречне,
Добре все, що вчасне та доречне…
* * *
--Я не Шекспір і не Гомер:
Сказав своє—та і помер!
* * *
…І мені та сама дур під небесами:
Зошити у сумці,--а дівки на думці!
* * *
Із ким поведешся—того й наберешся…
З псами я повівся—та й на пси ізвівся!
* * *
Все завінчає Красний Вінець:
Дав Бог Початок—дасть і Кінець!
* * *
Кожен з нас вірить охоче
Тим казкам, що чути хоче…
* * *
Доконав Ескулап хворобу:
Разом з хворим загнав до гробу!
* * *
Як до Щастя прокласти сліди,--
Коли суджений шлях—до Біди?!
* * *
Чимало профанів,
Що пишуть про Фанів…
* * *
«Розіпни Ісуса!»--натовп злий кричав,
Тільки Юда добрий шляхетно мовчав…
* * *
--Для мене зовсім це не вульгарно:
Цілую Вульву—і мені гарно!
* * *
«Чим більше щастя іншим роздаєш—
Тим щасливішим сам в житті стаєш!»
* * *
Усі люблять до себе подібних:
Золоті—золотих, срібні—срібних…
* * *
«Епітафія»
Помер я: справа давно відома…
Ви—ще в гостині, а я вже Вдома!
* * *
Істинна Любов—це теологія,
Ревнощі—це завше зоологія…
* * *
--Ти доконче хочеш знати—Хто ти?
--Ідеальне втілення Глупоти!
* * *
Усе взяли в дорогу, окрім Бога,--
І завела до Пекла нас дорога!
* * *
Завше буде вічним на землі Кохання—
І всі його чари, і розчарування…
* * *
Овеча Еліта—Барани:
Краса й гордість племені вони!
* * *
Всі раді: «О!
Є Радіо!»
* * *
Ці потвори—Зла слухняні зомбі:
Напхані лайном смердючим бомби!
* * *
Кому—порфіра, кому—офіра:
Всіх не потягне стара ця фіра!
* * *
Чи у сні це все—чи наяву?
Я страждаю—значить, я живу!
* * *
Я цілий день у ступі воду товк…
І хочу жерти: зголоднів, як вовк!
* * *
Життя—міраж: один лиш порух—
І все розсиплеться на порох…
* * *
Убили останніх динозаврів,--
А за те мисливцям—вінки з лаврів!
* * *
«Гра Слів»
--Абрам-сусіда теля вів…
А куди вів?—У Тель-Авів!
* * *
На далекі обрії, на далекі вигони
Тягне мене звабою,--як у мандри Цигана!
* * *
Забув, що лихо є,--
Та й щастям дихаю!
* * *
Головне в долях людських—Дорога…
А всі дороги ведуть до Бога…
* * *
Їхали запекло—заїхали в Пекло!
Поїхали далі: там дають медалі!
* * *
Всі ми—любі браття! Дай лишень
Навзаєм залізти до кишень!
* * *
Він зробив усе, що зміг:
Забруднив усе і всіх!
* * *
Зайшов Ум за Розум,--
А там сидить Безум!
* * *
Розпинайте! Але ж ви, Пілати,
Пам’ятайте про Закон Відплати!
* * *
…І одне лихо скрізь на позаздри твої:
В яку шкуру не влізь,--а все злуплять її!
* * *
З дурними жити—дурне і вити:
Бог радий дурнів благословити!
* * *
Вире Життя, лукава Гро,--
Ти—добре Зло, чи зле Добро?!
* * *
…І завжди стається воно так, як є:
Там, де двоє б’ється,--третій виграє!
* * *
Все біда та сама, як в часів’я Оне:
Лихо—як бракує вірних Легіонів!
* * *
Іди уперед!—Хай гримить і гуде:
Дорогу здолає—лиш той, хто іде!
* * *
Брешуть—Праві, брешуть—Ліві…
Брешуть всі у цьому Хліві!
* * *
Свині не винні, що вони—свині,
Не винні й лЮДИ, що є в них Юди!
* * *
«Епітафія Самогубця»
Світ Життя—це Божий Тир,
А я—з Тиру дезертир!
* * *
Ми від «Біблій» у чману—ну і ну!
Бо писали їх—майстри Туману!
* * *
Філіп шукає Ідеалу:
Він цілувати іде Аллу!
* * *
Девіз Естради: «Дивуй, шокуй,--
І з того дива—монети куй!»
* * *
Хто на волі—не цінує волі:
Ціну волі пізнають в неволі!
* * *
Нічого не знаю, не чую, не бачу,--
Бо здуру потрапив у зграю собачу!
* * *
Вовче милосердя: «Жаль оцю Козу!
Щоби не журилась—її загризу!»
* * *
…Бог послав Немилу—і зів’яли крила…
А жінки, що любі,--не зі мною в шлюбі!
* * *
Злі люди—злом свій вік вікують:
Не дружать любо,--а вовкують!
* * *
Лихії інтриги мені не до шмиги:
До шмиги мені—лише добрі інтриги!
* * *
В житті цікавий сам процес живий,
Бо результат є завше—Нульовий…
* * *
Усі хворі—і ніхто тут не має рації,
Бо свій звих у голові у кожної нації…
* * *
Хочеш вижити—пристосовуйся:
З барикад ослом не висовуйся!
* * *
Задля добра Будучини—
Добро чини!
* * *
Така вже ледача, бач, наша натура,
Що дисциплінує нас лиш диктатура…
* * *
Ти боїшся Сатани, Душе вбога?
Сатана—це секретар Пана Бога!
* * *
Бог витворив Мову, а Чорт—Алфавіт,--
Аби Слово Боже читати міг Світ!
* * *
Був Баран собі—та й зник:
Не зжер Вовк—то з’їв Різник!
* * *
Різникам—шашлик,
А баранам—гаплик!
* * *
Де не глянеш—повсюди вони,--
Бур’яни, бур’яни, бур’яни!
* * *
Як є фінанси—то є й романси,
Нема фінансів—нема й романсів!
* * *
Над усе люблять Особи ці
Вічні чвари-міжусобиці!
* * *
Має все на світі нищиво своє:
Що має згоріти—те не зогниє!
* * *
Ти вийшов з Небуття: куди не йди,--
А все одно повернешся Туди!
* * *
Не дошкуляй і не паскудь:
Розважним будь, помірним будь.
* * *
Харакірі: сам у Рай
Іде гордий Самурай!
* * *
Сокровенне кредо Сталінізму:
«Геноцид—апофеоза гуманізму!»
* * *
Яке дибало—таке й здибало:
Одне одному зуби вибило!
* * *
Зорі п’ятикутні, червоні побіди…
Тюрми незабутні, незабутні біди!
* * *
Базікає—язик, але—овва!—
З плечей злітає—уся голова!
* * *
«З гіркого досвіду Касандри»
…Застерігаєш Дурнів од біди?
Гай-гай! Собі біди від Дурнів жди!
* * *
Не заздри обранцям: обранці—
Це власного успіху бранці!
* * *
Над усім живим наруга—
Це Його натура друга…
* * *
Я Єволюб, але Адамофоб:
В мені—Антибрутальності мікроб!
* * *
Що подієш?—Голодні часи:
Їж без хліба кільце ковбаси!
* * *
Не чекай Любові—люби сам:
Лиш Кохання любе Небесам!
* * *
Люби в житті Життя,
А не речей сміття…
* * *
Вислід життя—
Купа сміття!
* * *
Смерть є смерть: чи то в дорозі,
Чи на рідному порозі…
* * *
Вір чи не вір у Віщі Сни,--
А все ж—збуваються вони!
* * *
У дурних Овець—
Все йде нанівець!
* * * *
Без сміття нема життя:
Де життя—там і сміття!
* * *
О, вірні Єви,
Чи в світі є ви?!
* * *
--Ви кажете, що ви—Свідки Єгови?
Цікаво: а де бачили Його ви?!
* * *
--А я—з крайньої хати:
На усе мені чхати!
* * *
--Чого пиячу?—Бо горе бачу!
Не власне горе—чужого море!
* * *
Душа—в Душу, тіло—в тіло…
Жить в Коханні—миле діло!
* * *
Лиш той має щиреє щастя на світі,
Хто радістю інших уміє радіти…
* * *
Людські надії—один лиш сміх:
Все є на світі—та не для всіх!
* * *
Люблю—Шостого…
Але що з того?
* * *
Прудко попер—і хутко зник:
Зашелестів у чагарник!
* * *
Хтось мені долю дивную виткав:
Ти—моя голка, я—твоя нитка…
* * *
Життя—ковтання гіркоти…
Я наковтався вже! А ти?
* * *
«Чиясь Думка»
Не сягнуть Всього одному Уму:
Один знає—«Як», а другий—«Чому»…
* * *
«Чиясь Думка»
Що є в чужосвіттях люди еміграції?
--Взяті на аналіз краплі крові Нації…
* * *
«Думка Тоні Берг»
Секс—як і гроші: їх мати—гарно,
А говорити про них—вульгарно.
* * *
Від ситої дрімоти
Не гинуть бегемоти!
* * *
Ще на дівчат я реагую,--
Та вже, на жаль, не Ерегую!
* * *
Розваги цього Парубійка—
Цигарка, чарка, Дівка й бійка!
* * *
Жити—«на Біс»?!
Хай йому Біс!!!
* * *
Пройняв гонор Гниду рижу:
На ній—лахи із Парижу!
* * *
«Думка Франкліна»
Якщо догоди хочеш—далебі:
Дбай сам про себе, слугуй сам собі!
* * *
«Думка Екзюпері»
Серце—бачить все і в пітьмі ночі:
Серце гострозоріше, ніж очі!
* * *
Життя—божественний «Сюрприз»:
Болото вічних Скрут і Криз!
* * *
«Чиясь Думка»
Довгий язик, що меле без пуття,
Базіці укорочує життя…
* * *
«Чиясь Думка»
Як мучить спрага, як мучить спека,--
Нема нам справи до форми Глека…
* * *
В житті кожен—Божий гість:
Боже п’є і Боже їсть!
* * *
Вельми зле Травою буть:
Всі Козли тебе скубуть!
* * *
І Піп, і Дяк—
Всі ждуть подяк!
* * *
Дилема Влади: чи усувати,--
А чи до себе пристосувати?!
* * *
Майстри кривавих справ
Жадають злих Розправ!
* * *
О, сни пророчі,--фантоми ночі!
Пливуть у Душу—що діять мушу?!
* * *
Світ щохвилинно пізнаю—
І всеодно не знаю!
* * *
Плаче в пастці Мишка слізно,--
Але пізно, пізно, пізно!
* * *
Хто літає круто—
Хутко в’язи скрутить.
* * *
Воду в ступі товчи—і мовчи!
Не товчеться вода---жде біда!
* * *
Змінюючи форми, настрої і стани,
Все триває вічно в плині ненастаннім…
* * *
Учися вік, світ осягай—
Не осягнеш повік, гай-гай!
* * *
Ніяк мій розум збагнуть не може:
Життя—це ласка, чи кара Божа?!
* * *
Усі їдять—аж гай гуде захмарно!
Бо що не з’їсться—пропаде намарно!
* * *
Люди—птахи парні, та буває,
Що і третій поміж них співає…
* * *
«Епітафія Тирану»
Убивав, ґвалтував, грабував…
Тішся, Світе: Він тут побував!!!
* * *
…Бавив дівку, як умів,--
А вмів так—аж гай шумів!
* * *
О, любий мед цяцянок-слів,--
Ти є бальзам для вух Ослів!
* * *
Копицю Знань я з’їв,--але
Ослом лишивсь, хоч як це зле!
* * *
Енергія Думки—ця сила страшна,
Бо може й на відстані вбити вона…
* * *
На Світ з’явився—звик…
І звідси зникнеш—звикнеш!
* * *
…Ще і досі чути оту злу ораву:
«Розіпни Ісуса!—Помилуй Вараву!»
* * *
Засміємося Там, а чи заплачемо,--
Як помремо—тоді усе й побачимо!
* * *
Хто сміється над собою—
Не боїться й градобою!
* * *
«Думка Ярослава Гашека»
…Давно зіщезли всі Динозаври,--
Зостались тільки Йолопозаври!
* * *
Ідуть на Бійню покірні Вівці…
І йти їм любо—як заміж дівці!
* * *
Тяжко вчора я робив:
Цілий день байдики бив!
* * *
Завжди дволиким будь, та й годі:
Кожне лице стане в пригоді!
* * *
Утворюють життєві повісті
Невипадкові випадковості…
* * *
Я виконую роль Васала:
Несу Панові лантух сала!
* * *
Небагато треба слів і літер
Щоб означить Все: Все—дим і вітер!
* * *
Ця Планета—тюрма Галактична, затям:
Відбуваємо ми покарання життям!
* * *
До душі собі знайшов щиру працю я:
Кинув оранку—пішов на орацію!
* * *
Пройдисвітова доля—як в перекотиполя:
Куди закотився—там і збагатився!
* * *
Не гордуй, що на коні:
Ще опинишся в багні!
* * *
І не з таких біди навала
Пиху та гордощі збивала!
* * *
Як прийдуть злидні—
То не на три дні!
* * *
Як шляхетна Душа—
Пан і без кунтуша!
* * *
Хоч тугий гаман,--
Та плюгавий пан!
* * *
Як зазнаєш лиха—
Пропаде і пиха!
* * *
Як лиху біду побачиш—
То й багно з’їси й заплачеш…
* * *
Ось навезли багна на плац:
Треба з багна зробить палац!
* * *
Тяжко-важко лихо побороть, гай-гай!
Краще йому вчасно ти запобігай!
* * *
Щоб не вмерти—треба жерти,
Та хоч як жереш—помреш!
* * *
«Не робити—можна жити,
А не жерти—можна вмерти!» (Народне)
* * *
Пожив, нажив букет хвороб,
Намордувався—та і в гроб!
* * *
«Епітафія Ерекції»
Був—козак-заверзак,
Став—як лах… О, Аллах!
* * *
Сиди собі тихо—
Менше буде лихо.
* * *
Не йди туди, де не кличуть,
Бо там дулю в пику тичуть!
* * *
Безнадійний Пияк:
Без горілки—ніяк!
* * *
Є люди-вулкани: живуть собі тихо,
А в Душах таять пломеніюче лихо…
* * *
В Юність не повернеш—
Хоч і гори звернеш!
* * *
Не мруть Якути від цикути,--
Від алкоголю мруть Якути!
* * *
Якби не судилось—не сталося би:
Життя б не було—не було б і журби!
* * *
Без балансу «Альтра» з «Его»--
Не було б у нас нічЕго!
* * *
Негайно дайте Оперу вати,--
Бо йому нічим оперувати!
* * *
Не любив Поль Гетті
На вухах спагетті!
* * *
І знову грядуть Герострати і Хами
З кривавими оргіями і жахами…
* * *
Тирани грають нами лукаво—
Ця гра кривава… А нам цікаво!
* * *
«Слугуй нам—і Бог тебе спасе!»--
Кажуть нам Ченці… Оце і все!
* * *
Там і прибутки, там і гаразди—
Де мудрі люди, де мудрі газди!
* * *
Всім наобрид Я… Але, пробі,--
Я ще бурчатиму і в гробі!!!
* * *
Коли я Обрій наздожену—
Всі Божі Тайни тоді збагну!
* * *
Руйнується хата, старіє і Мати…
Ох, молодість вічну нікому не мати!
* * *
Українець міряв силу з Самураєм:
З ніг його козацьким звалив «самограєм»!
* * *
Усі Вовки—добряки!
Але звідки ці кістки?!
* * *
Людину треба вивчити—
Щоб знати що їй зичити…
* * *
Кожен слухає, в кого вуха є,--
Та не кожен почуте чує…
* * *
Знесла колись Курка єдине яйце—
Та й досі по світі кокоче про це!
* * *
Лікарів цікавлять гроші в гаманці,
А не в нирках наших якісь камінці…
* * *
Сто гріхів, сто провин—
Порахунок один.
* * *
Хто ж те тямить,
Що життя—Мить?!
* * *
«Не жебрай! Щастя—не в грошах!»--
Сказав до Злидня Падишах.
* * *
…А хто темний—
Ах, тотемний!
* * *
Можна вибрать все в оцій Юдолі—
Окрім Неньки, Батьківщини й Долі…
* * *
…А куля—дзінь!—у серце…
Навіщо ж було все це?!
* * *
Складає крила хуга навісна…
Весна вже скоро, Друже мій, Весна!
* * *
Громадою живіть! Вона—титан:
Їй до снаги і труд, і грізний тан!
* * *
Життя—це політ
Шкереберть—у Смерть…
* * *
Цікаво: ми пливем крізь Час,
А чи струмує Час крізь нас?
* * *
Логіка Могола—і пряма, і гола,
І летить стрілою—злою чи незлою…
* * *
Не ворогуй—любов’ю інтригуй!
Не ідеалізуй—аналізуй!
* * *
Одну і ту ж їжу двічі не з’їси:
Що не день—то свіжу у Бога проси…
* * *
--А ми із фірми «Трощи-Ламай!»:
Ума не треба—лиш силу май!
* * *
Що у штанях маємо—
Оте і тримаємо!
* * *
Віджартувалося, відмолоділося…
Й куди пішло воно, куди поділося?!
* * *
Як родився—то затям: Час—несе…
І заплатиш ти життям за Усе…
* * *
О, Життя—жорстокі жорна:
Йде мука—од крові чорна!
* * *
Чия взяла—тому й хвала:
Прославлять мудрим—і Осла!
* * *
Припадають книжки порохнею:
Не римується Правда з Брехнею…
* * *
І брешуть «Праві», і брешуть «Ліві»:
Вони в одному зродились Хліві!
* * *
На що марнується все життя?—
На заробляння на прожиття!
* * *
Халепа відома: не всі в мене вдома!
І годі шукати, і годі згукати!
* * *
Всі фантазії можна здійснити…
Та чи варто кошмаром цим снити?!
* * *
Спробуй, Гуманісте, полюбити
Покидьків, що ладні тебе вбити!
* * *
Який Адам—
Така й мадам!
* * *
Совість—задрипана та драна,
В сльозах давно уже не прана…
* * *
Ми всі у Вічності в полоні:
І Тут, і Там—все в Її лоні…
* * *
Відлетіли лебеді—прилетіли ворони…
Розійшлися з Юністю ми у різні сторони…
* * *
Із ким поведешся—того й наберешся…
З псами я повівся—та на пси і звівся!
* * *
За місце в Пеклі—бої запеклі…
А я збираю дурних до Раю!
* * *
Життя—бридке: я глянув під вуалі…
У мріях жити краще, ніж в Реалі!
* * *
І в майстра Слів немає слів
Для агітації Ослів…
* * *
Щонайшвидше прогресу нації
Досягають у деградації…
* * *
Я збагнув, Юначе: все в цім світі—Наче…
А вітер повіє—і все геть розвіє!
* * *
Закон Єхидства: «А що,--Зась?!
Великий Облизень спіймавсь?!»
* * *
Що ж зостається від життя?—
Купи смердючого сміття…
* * *
Не такої співають, гай-гай,--
Як засвище по спинах нагай!
* * *
Під прапором борні за волю
Приходять у нову неволю…
* * *
Дивні люди, дивні речі:
Порожнеча—в порожнечі!
* * *
Бог велів думки ловить Поету:
Спробуй за хвоста вхопить комету!
* * *
«Напис на дверях»
«Хто йде з добром—заходь сюди,
А хто зі злом—той геть іди!»
* * *
Він боявся жити—і боявся вмерти…
Та не забарився Час його зіжерти…
* * *
--Я не Аферист—
Я—Афорист!
* * *
Не цікавлять Юність досвіди старечі,--
Ті, що Їй були би—ой, ще як до речі!
* * *
Смітник Словес я жваво рив—
І душі Читачам ярив!
* * *
Безмежна Розуму тюрма,
Бо меж в Безмежності нема…
* * *
Єдиний вихід із халеп життя—
Повернення назад—у Небуття…
* * *
Скінчилась Пісня: остання нота…
Життя минуло: яка марнота!
* * *
Іде мій Розум тоненьким лезом:
Праворуч—Безум, ліворуч—Безум!
* * *
Плаче гірко бідна сиротина:
Отака на світі цім гостина!
* * *
Це життя—гостина, жалями відома,
А хто в домовині—той нарешті вдома…
* * *
Одне прибуває—інше вибуває…
А життя, як море, хвилі коливає…
* * *
Час іде—і усе за собою несе,--
І спливає усе, і минається все…
* * *
Вільно кожному жадати—
Та не кожен буде мати.
* * *
Жадай хоч божевільно:
Жадати—усім вільно!
* * *
Вони бідні,--бо ледачі:
Діти ледарської вдачі!
* * *
Од праці на трибуни я тікаю,
А з них—усіх до праці закликаю!
* * *
Вина немає? Не біда:
Хмелить щасливих і вода!
* * *
Життя—мандрівка в Невідоме:
Тут—я в гостях, а Там—я вдома!
* * *
Хижий вишкір—ось їх вишкіл!
Це—по вірі люті звірі!
* * *
Їхня Віра—
Вишкір Звіра…
* * *
На плечах ношу макітру,
А в макітрі—повно вітру!
* * *
О, мене не можна не любити!
І всі мене люблять міцно… бити!
* * *
Життя—це вічний Інститут:
Дурні ми—там, дурні—і тут!
* * *
Вчора з’їдений шмат ковбаси
Вдруге нині уже не з’їси!
* * *
Життя—це вічна Ненасить,
Яку повік не загасить…
* * *
Чисті Ідеї не винні,
Що їх обгидили Свині!
* * *
Добре—не те, що добре починається,
А добре те, що добре і кінчається.
* * *
«Згоріла хата—гори й сарай!»
Життя загине—то підем в Рай!
* * *
Той, хто старший на рік,--
Старший майже на вік…
* * *
Чого-чого,--а сльози лити
Вже Сироту не треба вчити!
* * *
Все приходить звідкись—і кудись зникає…
…І чого Людина у світах шукає?!
* * *
У нас—мати Право має право кожен,--
Та його здійснити не кожен спроможен!
* * *
Споживацько-агресивні мотивації—
Ось двигун звироджування нації…
* * *
Така в нас вдача, такі ми люди:
Само-Ісуси і само-Юди!
* * *
Кума зиркає на кума:
Щось у кума—не та дума!
* * *
Все розлетиться, як на вітрі пір’я,--
Зостанеться лиш стежка в Межизір’я…
* * *
Дві Істоти в Одну сполучитись не можуть:
Лише кількість Істот можуть в світі примножить…
* * *
--Чого жінка біснувата?
Бо охляв мій біс—ну, вата!
* * *
Був кулацюра в гевала добрий…
І полетів я шукати обрій!
* * *
Як дістав синця на лоба—
Знай: це лицарська оздоба!
* * *
Отак собі і маюся:
За голий пуп тримаюся!
* * *
Не потрібні грати щоб когось карати,
Бо карає Фатум лютіше за Ката!
* * *
Поки живий—сиди та їж кутю:
Пісня життя—це реквієм життю!
* * *
Дурбай запекло ліз у пекло,
А як заліз—ой, запекло!!!
* * *
Все добре та прекрасне,
Що бажане та вчасне…
* * *
Де нема з Неба допомоги—
Немає там і перемоги…
* * *
Які посіяли тут гени—
Такі й зійшли аборигени…
* * *
Тих найгірше Бог карає,
В кого розум забирає…
* * *
Якби ж любитись, а не жлобитись,--
То не було би за що нам битись!
* * *
Любов—у цілунку, у лагіднім слові…
Тієї любові потрібно й ослові!
* * *
Бідуєм на землі… А з Неба—
Голос: «Так вам, дурним, і треба!»
* * *
Б’ються дві ватаги у кривавій каші…
Яка переможе—оті й будуть наші!
* * *
Покликання Ката—
За стратою страта…
* * *
Не надавай ваги речам:
Тут все—мана, міраж очам…
* * *
Що запало в Душу—
Те й любити мушу!
* * *
Потонув у меді Я…
Отака комедія!
* * *
Юний Зух не бив мух,
І не ловив гав: бавив юних Пав!
* * *
В жахи заперта Душа дрижить:
І страшно вмерти—і страшно жить!
* * *
Мисливець ніжним не буває:
У вбивці жалості немає…
* * *
Голодному не до краси:
Йому б шматочок ковбаси!
* * *
Жадіб’я—щонайгірша із хвороб,
Що Душу точить, наче грушу хроб…
* * *
Хтось розумом сяйнув у цьому слові:
«Шлюб—то є холодильник для Любові!»
* * *
…А потім життя покаже нам—
Хто зрадить,--хто буде зрадженим…
* * *
Життя мав—блиск і шик!
А вийшов з того—пшик!
* * *
Таке життя: у слові «Люди»
Завжди вчуваєш слово «Юди»…
* * *
Усіх слухай мовчки, кивай головою—
І не будеш битим, ще й сягнеш розвою!
* * *
У Лету нас несе—
Оце і все!
* * *
Щось у голову зайшло чи заїхало—
І жене Поет у світ віршо-віхолу!
* * *
Житейські новини—нові як завжди:
Повсюди—бенкети старої Біди!
* * *
Кинув Сьому—
Та й по всьому!
* * *
Іти на вістря грозам-загрозам—
Це героїзм! А, можливо,--нерозум…
* * *
Зробили купу гною з Трої:
Трощить-ламать вони герої!
* * *
Як щось руйнувать—вони геракли!
А як збудувать—снаги забракло!
* * *
Проливають кров бандити:
Вбивать легше, ніж родити!
* * *
Ми лукавить звикли—
І в цій звичці зникли…
* * *
Які голоси—такі й люди…
Солодким був голос у Юди!
* * *
Героїзм буває різним:
Героїзм—і бандитизм!
* * *
Ні штанів, ані жупана:
Пан—бандит, і ніж—у пана!
* * *
Іду купувати
Собі купу вати…
* * *
Люблять оці панни
Товсті марципани!
* * *
Вона повна фальшу,
Як та щука—фаршу.
* * *
Не хоче Цезар пить отрути…
Гостріть свої кинджали, Брути!
* * *
Різникам—шашлик,
А баранам—гаплик!
* * *
Земне життя наповнюй чином:
Ми лиш у Вічності спочинем!
* * *
Геєнна—щонайліпша гігієна:
Горить в ній нечисть,--виє, мов гієна!
* * *
Без Божої на те волі
Не впаде й листочок долі…
* * *
Видиш—бридиш, а не бачиш—
То за Нею гірко плачеш. (Правда)
* * *
Овва, Саво:
Вкрав кіт сало!
* * *
Скільки не зви золотом багно—
Золотом не зробиться воно!
* * *
Зовні—красень-козак,
А Душею—кізяк!
* * *
Що ми можемо—те й можемо:
Вічне Зло на світі множимо!
* * *
Ба, навіть зорі ковтає Лета:
Ковтне й Тирана, ковтне й Поета!
* * *
Не труди чола і Душі не рань:
Не ступити нам за найвищу грань!
* * *
Тайна Вічності—пітьма:
Не для нашого Ума!
* * *
Життя збіжить, зоставивши дві Дати…
А більше, більше нічого додати!
* * *
Що минуло, Гнате,--
Того не догнати!
* * *
Отакі закони, бачся:
Межи псами—особачся!
* * *
У житті, Юначе,
Завше є «Одначе»…
* * *
Час іде… З тії ходи
Доброго собі не жди!
* * *
Де Ідеологія—
Там і зоологія…
* * *
Всі, хто в путах Ідеології,--
Недалекі до зоології…
* * *
Сенс життя—шукання втілення свого:
Він—Її шукає, а Вона—Його…
* * *
Золотий Гіпопотам:
Пірнув тут,--а вирнув там!
* * *
Хоч яким будеш вірним собакою—
Всеодно будеш битий ломакою!
* * *
Чи є в Презерватива перспектива?—
Помийна яма—рай Презерватива!
* * *
Давно жадає цей Електорат
Кривавих оргій, божевільних страт…
* * *
В усьому ваду знайдеш неодмінно,--
Бо в кожному Плюсі присутній Мінус…
* * *
З Мінусом Мінус перехрестився—
І в результаті Плюс утворився…
* * *
Нівроку Пан упорався:
З’їв отакенне порося!
* * *
Навіть марне у Бога просить:
Невситима Життя ненасить!
* * *
Ох, життя—то хвороба,
Що триває до гроба!
* * *
Де ллється в чарку «Самограй»--
Там Пиякам і любий Рай!
* * *
Цей Тип руйнує Карфагени:
Такі бушують в ньому гени!
* * *
Сумного віку доживаю:
З нудьги—в печаль переливаю…
* * *
…Так я і в Армії стріляв:
У небо влучно поціляв!
* * *
Церковна Миш—голодна та убога,
Зате ж Вона—наближена до Бога!
* * *
Словес багато набалакав,
А добрих справ—як кіт наплакав!
* * *
Усі роботу собі шукають—
Де платять більше та менше лають…
* * *
Всі носять у собі свої скелети:
Ніхто з нас не уникне плину Лети…
* * *
Жив би Елем собі незле,
Якби не мовив Бог «Але»…
* * *
Смішна з вітрами битва—
Смішна і їх ловитва!
* * *
Брехня з Брехнею полюбилась,--
А Правда з Правдою побилась!
* * *
Світ великий, а люди різні:
Заспіваєш не з кожним пісні…
* * *
Брехня Брехні—правду креше,
Правда Правді—щиро бреше…
* * *
Жінкам несіть букети і вінки:
Найкращі наші лицарі—Жінки!
* * *
В чарівні далі іду я радо:
Мене послали на… Ельдорадо!!!
* * *
Жерцям потрібні жертви:
Жерці жадають жерти!
* * *
Закликає Пастир табуни Ослів
Слухати стовухо релігійних слів…
* * *
Обов’язки на світі бувають розмаїті:
Приємні, осоружні, службові і подружні!
* * *
Вічні Воли: Їм без ярма—
І щастя-радості нема!
* * *
Тепер настала Ера Водолія—
І свище Час, як шабля Гамалії…
* * *
Бог накоїв лиха так, що ну!
А скубуть, як завше,--Сатану!
* * *
Краще мати гонорар без гонору,
Аніж гонор—та без гонорару!
* * *
…І досі скачуть хижі Сельджуки
З кривавими мечами крізь Віки…
* * *
Лицарі Сокири і Меча,
Вірні заповітам Ілліча!
* * *
Осли любі Небесам:
На них Єзус їздив сам!
* * *
Ослів благословив з небес Аллах,--
Щоб в Рай Святі в’їздили на Ослах!
* * *
Усіх по черзі убивали—
І всі Вождю аплодували!!!
* * *
Інших б’ють,--а нам байдуже:
Чужий біль чіпа не дуже!
* * *
Життя—це джунглі злі, гай-гай!
Не вір, не бійся, не благай!
* * *
Не супермен, не секс-бугай,--
Звичайний дурень Я—гай-гай!
* * *
Гукнув Кралі Ахмед:
«Ти—солодка! Ах, мед!»
* * *
«Думка Лева Толстого»:
Той не одинокий, кого Лінь скосила:
У Нероби завше помічників—сила!
* * *
Хвала, як і Любов: приємна
Тоді, коли вона взаємна.
* * *
Війна—кривависько… І вічна туга:
І шкода ворога—і шкода друга!
* * *
Ультиматум—
І весь—матом!
* * *
Не будьмо самовпевнені,--
А будьмо Боговпевнені!
* * *
Щезають в засвітах Уми…
Куди усі—туди і ми!
* * *
…І думка у свідомості Глистів:
«Ми живемо—в найкращім зі Світів!»
* * *
Дурні Дурних дурниць учили—
Доки в могилах не спочили…
* * *
Смерть—лише Іспиту вінець:
Це лиш Початок—не Кінець!
* * *
Хто не працює—той жиє:
Вмирає той, хто не жує!
* * *
У Раю заснув я, а прокинувсь—в Пеклі…
І чого ви, Люди, такі злі-запеклі?!
* * *
Важлива в людях політичність,
А не етнічність…
* * *
Все—парадоксальне… Затямив Елем:
Чим більше комфорту—тим більше проблем!
* * *
Кому—любаси, кому—ковбаси,
А кому—чарка та тулумбаси!
* * *
Посіяв Кров---Біду пожав…
Така і доля всіх держав!
* * *
Війни забаглося Панам,--
А помирати треба—нам!
* * *
В лютій Війні, в кривавій каші—
Убивці Всі: й чужі, і наші!
* * *
Воєн гуманних не буває:
Там кожен—ріже і вбиває!
* * *
Нема кому в полі працювати вранці:
Усі мітингують, кличучи до Праці!
* * *
Шукав я суті—маю суть:
Повсюди Злидні лапи ссуть!
* * *
Бездіяльність—злочинна, а чин,
Кожний чин—як не кривда, то злочин…
* * *
Всім не догодиш, далебі:
Годи собі!
* * *
Ми блукаєм пекло-раєм—
У торби печаль збираєм….
* * *
…І в усі часи, в усі епохи
У Собак є спільний ворог—Блохи!
* * *
…Отак вони в шлюбі любенько й жили:
І нарізно спали—і діти були!
* * *
Хто хворий—не боїться вже заражень,
І все віддасть за диво нових вражень…
* * *
Без роботи творчої всі ми не бідуємо:
Вічно щось руйнуємо, вічно щось будуємо!
* * *
Повік без роботи люди не бідують:
Вічно щось руйнують, вічно щось будують!
* * *
Пишання—то його духовний хліб:
Без хвастощів—з нудьги він ляже в гріб!
* * *
Поміж «Хочу» й «Можу»--прірва завше:
В ній і проминає життя наше…
* * *
Віз Історії скрипить у Віках:
Все по наших торохтить кістяках!
* * *
У Історії завжди ми заручні…
Вона вчить нас, але ми кепські учні!
* * *
Учив Мудрий Дурня—диво Небесам:
Зробився Учитель Йолопом і сам!
* * *
Душі потрібна воля—і в тому правда є,
Що Янгол у неволі—Дияволом стає!
* * *
Людським забамбасам немає числа,
Бо своя поклажа в кожного осла…
* * *
Як звіялись Великі в Емпіреї—
Великими здаються і Пігмеї!
* * *
Я—нестандартний витвір Мамки—
І не втискаюсь в жодні рамки!
* * *
Дякую вам пісно,--бо дали запізно,
Дякував би красно,--якби дали вчасно!
* * *
«Думка Леббока»
Життя пригощає нас і медом, і перцем…
Май холодну голову—і гаряче серце!
* * *
Натура в мене—майже свійська:
Я—Чінгізхан, але без війська!
* * *
Цій людині розуму бракує:
Вона всіх на Злобу провокує!
* * *
Чарка долі випилась—люстро розкололось…
Не моє засипалось—та моє змололось!
* * *
…А Страх у Душу змією в’ється:
Чого боїшся—те і стається!
* * *
У кожної Верстви свої Ікони,
Свої звичаї і свої закони…
* * *
Кожен Диктатор має Свободу на умі:
Він завше за Свободу—ув’язнену в тюрмі!
* * *
Хоч ти їх бий, хоч ти їх ріж,--
А Барани все пруть під Ніж!
* * *
Життя—це клуб рахуб,
А смерть—це склеп халеп…
* * *
Де межують Ява й Неява
Жоден мудрий не знає—Овва!
* * *
Чи є десь межі у Яви—
Ні я не відаю, ні ви!
* * *
Безліч Світів є у Яви—
Та спробуй-но те уяви!
* * *
Порожня міднолоба голова:
Яка у ній акустика чудова!
* * *
Що для Хижака є Травоїд?—
Всього лиш сніданок чи обід!
* * *
Масні та хтиві, мов коти,
А за покликанням—Кати!
* * *
Людина—звір, людина—твар,
Лиш тільки має свій Буквар!
* * *
--А Завтра може й зовсім не настати:
Паліть усе сьогодні, Герострати!!!
* * *
Дістав я од Небес Благую Вість,--
Що все на світі йде Коту під хвіст!!!
* * *
Лежать мечі в музеях,--та в мечах
Пожад Убивства злого не зачах!
* * *
Не додають нам розуму книжки:
Нас учать лише Долі тумаки!!!
* * *
Життя моє—до смерті поспішає…
І думка ця завжди мене втішає.
* * *
--Цілувать Тебе ще?!
О, солодка беще!!!
* * *
Дівчина, що вміє смачно готувати,
Може знайти мужа з вмінням споживати!
* * *
Овва, мій Братіку, овва:
Війни без збитку—не бува!
* * *
--Уздрів я в дзеркалі старе Мавписько:
Хоч плюнь межи очі—хоч вріж по писку!
* * *
Понадійсь на Божий Рай—
А потрапиш у сарай!
* * *
Цьому Нерону бракує Трону…
Хутчій на нього вдягніть Корону!
* * *
Гроші, золото, слава—це усе промине…
Вічним дивом Любові подивуйте мене!
* * *
Я хворію цим життям—і живу в провині…
Та одужаю—коли буду в домовині!
* * *
Отакі гостини в Долі-вередулі:
Кому—булки з медом, а кому—лиш дулі!
* * *
Пригощає щедро Доля-вередуля:
Цьому—з медом булка, тому—з маком дуля!
* * *
Кожному є простір, кожному є воля—
В межах тої клітки, яка зветься «Доля»…
* * *
Як щастить—не йдуть рідненькі,
А як лихо—то й до Неньки!
* * *
Гукнув Поет: «О, люба Весно!»
…І понесло його словесно!!!
* * *
--Знов маю прочуханку:
Не вдовільнив Коханку!
* * *
Біда Біду тягне та ще й біденят…
Та й скубуть з нас пір’я, як із каченят!!!
* * *
Ісуса не минула гірка Чаша…
І нас не оминає Чаша наша!
* * *
Збили з пантелику—та й товкли по Лику:
Трапив же я здуру в халепу велику!!!
* * *
Дістаються Воликам задарма
Лиш на шию хомути та ярма!
* * *
Видно Істину лиш на відстані,
А зблизька мужі—всі у чарах Лжі…
* * *
До Зірок—з болота Розум поривається…
Це зусилля марне—Життям називається!
* * *
Слово—це щонайгостріший ніж:
Зопалу по Душах ним не ріж!
* * *
Життя—це Божий дар, життя—це Божа дань,
Це Чаша Насолод, наповнена Страждань…
* * *
Чого на світі лиш не буває!
Бува, що й п’яний пісень співає!
* * *
О, Розчарування—надгробок Ілюзій!
Стою на могилі—і сльозами ллюся…
* * *
«Нісенітниця»
--Цікаві на Душі бувають часом стани:
Близькі до ковбаси—далекі від сметани!
* * *
Для когось—це Догми,
А для когось—Хохми!
* * *
Бідо моя, Бідо, де ж тебе дівати?!—
Отак вік з тобою й мушу бідувати!
* * *
Дике життя трущоб:
Бодай його та щоб…!!!
* * *
Синя шкіра в Татя аж:
Скрізь на ньому—татуаж!
* * *
Поки живу на світі—нічим Душі не згою:
За все треба платити ціною дорогою…
* * *
Попадали таланти—Геракли і Атланти:
Не ураган шалений—звалив їх Змій Зелений!
* * *
Життя все місить своє тісто…
Радіє Смерть—бо є що їсти!
* * *
…І як завжди—з найкращих поривань
Залізли знову ми в смердючу твань!
* * *
З усього вийдуть мистецькі штуки,--
Якщо потрапить до Майстра в руки!
* * *
Скажи правду у вічі—
І одержиш межи очі!
* * *
Підвладна Доля Небесам…
Одначе борсайся і сам!
* * *
Нехай Душа часу не гає:
Ледачим Бог не помагає!
* * *
Я Душею—Космополіт:
Батьківщина моя—Велесвіт!
* * *
Кохання щире—зерно золоте:
В сухих, пустельних Душах не росте!
* * *
Я всі можливі перейшов світи…
А далі—що? А далі, Боже,--Ти!
* * *
Недовго щебечуть всім нам солов’ї…
Тож будьте люб’язними, любі мої!
* * *
Вибирай—не вибирай:
Що б не вибрав—все не Рай!
* * *
Що є Пішаки для Королів?!
Їх ніхто й ніколи не жалів!
* * *
Він щедрим був Начальником: сам крав—
Та й інших за крадіжки не карав!
* * *
Той, в кім Любов не золотіє,--
Той не живе, а животіє!
* * *
--Читайте свіжі вісті:
Уже їм літ зо двісті!
* * *
Здалеку—такий чудовий гай!
А зблизька—загиджений, гай-гай!
* * *
Коли вибухне гнів Богів—
Буде нам не до пирогів!
* * *
Як Улесників-Лакиз поблизу немає—
Кожен гузно собі сам вилизувать має!
* * *
--Гей, винищувачі їжі,--ось вареники вам свіжі:
Налітай—та уплітай!
* * *
Зникло моє щастя ген за далиною…
Нуджу білим світом,--а світ нудить мною!
* * *
Ковтнеш цього життя гіркі пілюлі—
Та й спать в Колиску Вічну: «Люлі-Люлі!»
* * *
То завше так: надбаємо самі собі біди,--
А потім і не знаємо подіть її куди!
* * *
Не хоче сталь Злодій кувати—
Ось і живе злодійкувато!
* * *
--Я не гуманіст—Гуманоїд:
Хто наступний в мене на обід?!
* * *
У невдах—зриває дах,
А везучі—діти сучі!
* * *
--Не з’єднати нам повік доль, Красуне:
Кожен поїзд по своїх рейках суне!
* * *
--Чим тебе, Ісусе, я порадую?
--Хіба нічим, Юдо?—Радуй Зрадою!
* * *
Хтось—втрачає, хтось—хапає…
Отже, Світ щось таки-має!
* * *
І мрії золотії, і щирий поцілунок—
Усе йде на офіру Божку, що зветься «Шлунок»!
* * *
Він—майстер-Кат, король Сокир,--
І мізки в нього набакир!
* * *
Пожади наші давно не свіжі:
«Тепла та ласки, розваг та їжі!»
* * *
Вір у Майбуття—воно гряде:
Не одну «свиню» ще підкладе!
* * *
Хоч ти яке «Цабе»--надміру не хвались:
Здолає і тебе всевладний Час колись!
* * *
Божі Світи не мають меж:
До всього руки не діймеш!
* * *
Життя складається з Хвилин…
О, вічний плин Хвилин! О, плин!!!
* * *
--О, дороги,--куди ваш біг?
--До закінчення всіх доріг…
* * *
Зазирнув за Буття,
А там—сон Забуття…
* * *
«З Екзюпері»
Треба люблячи жить—Бог Любові учив…
Пам’ятай же про тих, кого ти приручив!
* * *
Вселюдської Згоди знайти в світі годі,
А кривди й сваволі—повсюдно доволі!
* * *
Борони, Боже, нас від лих,
А головне—від нас самих!
* * *
Загризає Вовк Вовка:
Вовча дружба отака!
* * *
Що то за яса?---Пес кусає Пса:
Посварила Псів гнила ковбаса!
* * *
Любов братерська—Божий Еліксир…
Та для чужинців ми—лише Ясир!
* * *
Розбилась Іллюзія—і сльозами ллюся Я:
Нема Раю Божого—де не подивлюся Я!
* * *
Не винен Він,--бо з генів Герострат:
Він—демон руйнувань, Він—демон страт!
* * *
І там—зрада, і тут—зрада…
Тільки Смерть—Душі розрада!
* * *
Кожному—своє: Народ—бідує,
А Еліта—палаци будує!
* * *
Влада—ласо жує,
А Народ—ледь жиє!
* * *
Без тернів та офір—
Не сягнути до Зір!
* * *
Де свинопаси—Газди Влади,--
Бідує Нарід без розради!
* * *
Чи хто жде, а чи не жде,--
А Біда незвана йде!
* * *
Недоуми при владі—
Держава в безпорадді!
* * *
Нова Еліта—нова і слава,
Нова потуга, нова держава!
* * *
Дарма на сусідів гірко нарікати:
Корінь зла потрібно у собі шукати!
* * *
Кого ж народила Імперія-мама?
--Імперського Хама!
* * *
В тім, що хами—то є хами
Винні татусі та мами…
* * *
Взялись гуртом та азартово—
І діло вмить уже готово!
* * *
Філософія Вола завше добра, а не зла,
Але зовсім не така філософія Вовка!
* * *
В Душі неси Бога—Людиною будь:
У Вічність дорога—іди й не паскудь!
* * *
Усе минає… І це—мине…
Та хоч хвилинку—люби Мене!
* * *
В Кохання завше одна мета:
Втопити ніжно уста в уста…
* * *
Не збагнути нам, люди добрії,
Де кінчаються Божі Обрії!
* * *
Не вийдуть з Левів Віслюки—
І навпаки!
* * *
Байдужа Вічність до Царів і лаврів:
Усіх чекає доля Динозаврів!
* * *
Ти в світі—Атом,
І шлях твій—Фатум…
* * *
Не грай героя!
…Ну, де та Троя?!
* * *
Зло—лісоруб, а Добро—садівник:
Вічно живуть вони—жоден не зник!
* * *
Всіх Смерть чатує, мов та Рись:
Пий мить щасливу, не барись!
* * *
Вони у Всесвіті німі:
Їм тільки чарка на умі! (Пияки)
* * *
…А пошанівок кінцевий—
Орден у груди свинцевий!
* * *
Дурень хоч сивішає—та не розумнішає…
Отакий-то я, Доленько моя!
* * *
Запалимо вогонь весільних свіч,--
У Вічності зустрівшись віч-на-віч…
* * *
З дурних амбіцій, з дурного дива—
Уся Історія юродива…
* * *
Видули по кварті—і чого ми варті?
П’яні гультяї!
* * *
У Божої Тайни—ні краю, ні дна:
Теорій—багато, а Дійсність—одна!
* * *
Всі однаково бачать,--
Але різно тлумачать…
* * *
--Е, ні: то, браття, не дурне,--
Якщо розумним зве мене!
* * *
Життя—це шлях з пітьми в пітьму:
Прийшло—пішло… Та й цур йому!
* * *
Щаслива Амеба:
Не треба їй Неба!
* * *
Хоч круть, хоч верть—все йде на дерть!
Все шкереберть—у прірву-смерть!
* * *
Слава хоробрим!—В могилі гниють…
А боягузи—й досі жиють!
* * *
На усе є Долі фатум—
Чи творить, чи бути катом…
* * *
--І навіщо горівка—
Якщо є файна Дівка?!
* * *
Чого ти ремствуєш, голото?
Куди не підеш—скрізь болото!
* * *
Потрібно любити, потрібно кохати—
Аж поки не підеш до Вічної Хати…
* * *
Серце тужить, серце ниє:
Без Кохання, без Весни Я…
* * *
Кому—щастя,
А кому—трясця!
* * *
Прости мені, хоч не моя вина
В тім, що гірка життєва явина…
* * *
Я не просто собі п’ю—а сльозами ллюсь:
За усіх, кого люблю, Богові молюсь…
* * *
Не знають втоми—
Лише фантоми…
* * *
У вовчій зграї—вовча суть:
Хто упаде—того згризуть!
* * *
Казки про Добро-Бога—наївне глуп’яття:
Взаємопожирання—Закон цього Буття!
* * *
Любов—це спрага Щастя дарувати,
Голубити, втішать і рятувати…
* * *
Ясна річ, що темна ніч—
Задуми чужії!
* * *
Не розлучайтеся з мечем,
Бо лихо—завше за плечем!
* * *
Щоб щось було на таці—
Докласти треба праці!
* * *
Нема ні Бога, ні Сатани,--
Є лиш Людина, а в ній—Вони!
* * *
Кому—свіжина,
А хрякові—хана!
* * *
Ой, підлотному роду—все нема переводу!
Та нема переводу—і шляхетному роду!
* * *
Його кредо: «Загрібай—
І в Америку! Гуд бай!»
* * *
За одну Порфіру—
Тисячі в офіру!
* * *
За Корону та за Славу—
Не одну поклали лаву…
* * *
Вождю—порфіру,
А ми—в офіру!
* * *
…А війна лютує, а війна гуде:
Одного врятують—сотня упаде…
* * *
Безумцям сліпить очі державна булава:
Не одному за неї злетіла голова!
* * *
Життя—як виплеск рибин з води:
Усі ми—Звідти, і знов—Туди!
* * *
У пащу Вічної пітьми пливуть роки—
І перетворюємось ми на кістяки…
* * *
На війні—своє «Жаліть-любити»:
Безнадійно ранених—добити…
* * *
І королі, і блазні—
Всі голопузі в лазні!
* * *
Сенс життя—в оновленні, а нащо воно—
Нам того довіку знати не дано!
* * *
І минуле—без нас, і майбутнє—без нас…
Тільки мить нам і є золоте житіє!
* * *
Рабам—праця титанічна,
А тиранам—тиранічна!
* * *
…Набив пику падлюці я—
Отака революція!
* * *
…А фантом’я руїни—вже зриме…
Вітай орди Аларіха, Риме!
* * *
…Од цигарки снується димок,--
Мов химерний струмок думок…
* * *
Ці бунтарі—з отих натур,--
Творців кривавих диктатур…
* * *
До дрантя Ленінських ідей
Охочих мало вже людей…
* * *
…Краще потрапити в Гестапо,--
Аніж Катам рідненьким в лапи!
* * *
Я не знайшов на цій дорозі Раю—
Тепер шукаю цій дорозі краю!
* * *
Жорстоко Бог того карає,
Хто з кістяків свій Рай збирає…
* * *
…А живемо сьогодні ми всі Вчорашнім днем:
Що сіяли Учора—оте сьогодні й жнем!
* * *
Сіяв я Добро і Зло—
Все сторицею зійшло!
* * *
Місіонери—ловці Душ:
Тікай, Душе, від них чимдуж!
* * *
Доля—жорна: тільки порух—
І лишивсь від тебе порох…
* * *
Настав Час Втрат—і що робити мушу?
Втрачаю все—вже скоро втрачу й Душу…
* * *
Я—нещадний тиран, я—упертий баран:
Стережися мене—як іду на таран!!!
* * *
І в часи розщепленого Атома
Криють нас печерними ще матами!
* * *
Знання завжди обмежені,
А Незнання—безмежне…
* * *
…І не карався Світ у Злі б,--
Якби всі їли чесний хліб…
* * *
Де ж мені великих узяти думок,--
Як маю не Розум, а лиш Розумок?!
* * *
Непомітно, тихо-тихо
В Світ приходить чорне Лихо…
* * *
Якщо не дурбай—то про себе дбай!
А якщо тюхтій—тим і збагатій!
* * *
Покарали Щуку: вкинули ту Злюку
У ядучу воду біля Хімзаводу!
* * *
Життя одвік—війна біля корит:
Такий кривавий в нього колорит!
* * *
У світі брехні і бузувірства
Йдуть звірячі війни проти Звірства!
* * *
О, Життя,--кривава прірва Зла ти:
Зло тут Злом Зло хоче подолати!
* * *
Ми всі колись помрем—і таким чином
Від лих життя нарешті відпочинем!
* * *
Мені халепну Долю вкарбовано на лобі:
І де узяти кращу—при отакій оздобі?!
* * *
Дах сповзає тихо… І живу не красно…
Це велике лихо—не померти вчасно!
* * *
Ти лютуєш?—Не лютуй:
Хто лютує—не квітує!
* * *
Ти все лютуєш? Не лютуй:
Коли лютуєш—не квітуєш!
* * *
Стрів на ганочку я циганочку,
А дівчатко те—диво золоте!
* * *
Безлюб’я—мати всіх хвороб:
Вбиває Світ цей злий мікроб!
* * *
Навіщо потрібні корови недійні?
Навіщо і друзі здались ненадійні?!
* * *
--Ви звідки всі?
--З неволі, сер:
З концтабору СРСР!
* * *
--А я—Майстер: файно вмію
Завертіти веремію!
* * *
Битися не вмію, а вбивать—не хочу…
Тому й обминаю різну поторочу!
* * *
Зачаївся я у власній шкірі—
Та й тремчу: навколо—людозвірі!
* * *
Маленький штрих—та з мене годі:
Всі вони крадуть при нагоді!
* * *
…І Любов розтопить ворожнечі кригу,--
Як Людей запишуть у «Червону Книгу»!
* * *
«Рядки про РУН-віру»
* Де ласка Дажбожа—
Там доля погожа.
* * *
Ладо з Ладою—
Серце з радістю.
* * *
Тато, Мама і Дитя—
Трійці Божої свяття.
* * *
Рідна Віра—правда щира,
А чужа—лукава лжа.
* * *
Рідна Віра дух снажить,
А чужа—не дасть нам жить.
* * *
Обіцяв Ісус нам Рай—
Як змордуємося вкрай!
* * *
Рідний Бог—огонь життя,
А чужий—живе гниття.
* * *
Лиш той рабом не є,
Хто має все своє.
* * *
Хто уярмив нам Душу—
Той уярмить і тіло.
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
«Дурникуваті Віршики»
* * *
Хтось—на Тронах у Коронах—
Тузами з пузами…
…А Грицько—сидить в журбі
Поза гарбузами!
Хтось—махає Булавою
Та Кров людську точить…
…А Грицько—у віршах Всім
Про Любов торочить!
А Грицько—мріє про Світ
Згоди та Братерства,--
Бо не любить лютих Чвар
Й злого Шкуродерства!!!
* * *
«Ода Лисині»:
…В Сократа лисина була,
У Леніна й Тараса…
Шаную Лисину: вона
Всіх Видатних окраса!
Навіть Хрущов нам улещав,--
Згадайте, любі Друзі,--
Як лисиною Він блищав
У милій кукурудзі!
Хто має лисину—мов дзвін,
Всіх вабить Естетично:
Схожий на пружний Фалос він—
Жінкам—це Еротично!
Сонце на лисинах завжди
Сяє—і Радість сіє…
І Світ—Ясний! …А той Дурний,
Хто зовсім не лисіє!!!
* * *
Був я хлопцем кучерявим,--
А став—дідом лисим…
Колись—Янголом дивився,
Тепер—зирю Бісом!
* * *
Лисиною сяять
Дурню довелося:
Покидає Дурня
Розумне волосся!
Мудрий же—лисіти
Зовсім не стидає:
То дурне волосся
Його покидає!
* * *
Комуністам—байдуже,
Що Сонце згасає:
Ленінова Лисина
Їм, як Сонце, сяє!
* * *
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793928
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.05.2018
автор: Елем Тахиров