Ой у полі вітер віє,
Свище, завиває.
Він лютує, що калина
Його не кохає.
Завіває бистрий вітер
По-під берегами.
Гне калину, завертає
До землі гілками.
Плаче бідна калинонька,
Жалітись нікому.
Хто врятує її бідну,
Від вітра лихого?
Вітре - друже, прошу дуже,
Не гни моїї віти.
Бо в тих вітах сплять діти-
Калинові квіти.
Не сердись, що не кохаю
Тебе молодого.
Ти на силу не доб'єшся
До серденька мого.
Знаю вітре, що ти сильний,
Що змарнуєш знаю.
Краще згинуть молодою,
Чим з немилим в парі.
Не лютуй, не побивайся,
Я тобі не пара.
Твоя сила з часом втихне,
Щезнеш ти у хмарах.
Погуляєш, побуяниш
Ти тут, над землею,
Там, тобі пару шукати,
Високо у небі.
Пробіжить струмок весною,
Напоїть водою.
Тай відродить мої сили,
Що завдав ти болю.
Я ж кохаю молодого,
Явора стрункого,
Разом будем зеленіти,
І жовтіти в пОру.
Разом будем зустрічати
ранок над рікою.
Разом будем умиватись
чистою росою.
Будуть в наших гілочках
пташечки гніздитись,
жайворонки наспівають
пісні голосисті.
Ой у полі вітер віє,
Віє та й стихає.
Не кохає його люба,
Явора ж кохає.
Руслана Ліщинська-Солецька
26 травня 2018
ruslana679@gmail.com
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793324
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2018
автор: Руслана Ліщинська-Солецька