Ні людей, ні світу. Розпач -- як багаття.
Знімають язики з душі останнє шмаття
Мелять - перемелять — і лиш сірий попіл
На дні її осяде й не осмутить окіл.
У прийдешність з-під золи ще вирне зілля--
Так жаль земний і біль весна красою виллє.
Моя ж душа зіщулилась під шаром пилу.
Жевріє без ремств. Уже зовсім безсила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793295
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2018
автор: Valentyna_S