Народе мій, спотворена личино,
Затурканий, обпльований, сліпий!
Все котишся у прірву безупинно?
Конаєш вже? Чи, може ще живий?
Куди не глянь – усюди вишиванка,
Зробили з неї іграшку пусту.
Та вже тепер у вишиванці бранка,
Що слово панське ловить на льоту.
Роботи руки вже не переносять,
Сади твої зелені погнили...
Чом лихо сієш де тебе не просять
І забуваєш звідки ми прийшли?
У тебе пам’ять, мов дірява свита –
Забув і віру батьківську і рід...
Хоча вітри кругом гудуть сердито –
Усюди хліб, а в тебе недорід.
Болить душа за тебе, та не знаю
Кому повідати печаль свою.
Хоч я тебе і лаю і картаю,
Та все ж безмірно й віддано люблю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793235
Рубрика: Нарис
дата надходження 26.05.2018
автор: Уляна Стринжа